ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

М. І. Десненко

ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ

БЕЗРОБІТНИХ

ЗА ІНДИВІДУАЛЬНОЮ ФОРМОЮ

Київ 2012

2

УДК 377

ББК 74.212

Д 37

Рецензенти:

Денисова Н.М., начальник відділу організації профнавчання

Управління організації профорієнтації та

профнавчання Державного центру зайнятості

Капченко Л.М., завідувач науково-дослідного відділу навчально-

методичного та організаційного забезпечення

професійного навчання незайнятого населення

ІПК ДСЗУ, кандидат педагогічних наук, доцент

Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України,

26 грудня 2011 року, протокол № 9

Десненко М.І.

Д 37 Професійне навчання безробітних за індивідуальною формою :

навч. посіб. – К. : ІПК ДСЗУ, 2012. – 32 с.

У навчальному посібнику наведені сучасні підходи до організації

професійного навчання безробітних за індивідуальною формою,

спрямовані на забезпечення максимальної відповідності змісту навчання

вимогам роботодавців та гнучкого реагування на потреби виробництва у

кваліфікованих працівниках.

Призначений для керівників та спеціалістів центрів зайнятості,

педагогічних працівників центрів професійно-технічної освіти

державної служби зайнятості та інженерно-технічних працівників

підприємств, які залучаються до процесу професійного навчання

безробітних, науковців та інших фахівців, які цікавляться актуальними

проблемами професійного навчання.

УДК 377

Д 37

ББК 74.212

© Десненко М.І., 2012

© Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості

України (ІПК ДСЗУ), 2012

3

Зміст

Вступ……………...…………………………………………………………....

4

1. Сутність технології професійного навчання безробітних за

індивідуальною формою…………………………………...……………….

6

2. Визначення видів і форм професійного навчання безробітних та

обґрунтування доцільності їх застосування…………………………………

2.1. Первинна професійна підготовка за робітничими професіями…

2.2. Професійна перепідготовка безробітних…………………………

2.3. Підвищення кваліфікації безробітних……………………………

13

13

15

17

3. Організаційно-педагогічні засади професійного навчання безробітних

за індивідуальною формою…………………………………………………

20

Висновки………………………………………………………………………. 29

Список використаних джерел……………………………………………… 31

4

Вступ

Система професійно-технічної освіти є засобом забезпечення всіх

галузей економіки кваліфікованими робітничими кадрами. Людський

капітал – головний стратегічний ресурс будь-якої країни, але за умов, якщо

він набуває якостей, що забезпечують його конкурентоздатність на ринку

робочої сили.

В умовах демографічної кризи, модернізації виробництв та переходу до

використання передових, новітніх технологій, “старіння” традиційних та

появи нових професій, особливо гостро постає потреба збереження та

розвитку потенціалу робочої сили, підвищення її якості.

Позитивних наслідків у вирішенні цих проблем можливо досягти

реалізуючи на практиці сучасні педагогічні технології. За таких умов,

професійно-технічне навчання безробітних стане дієвим засобом сприяння

гарантованій зайнятості та конкурентоздатності, підвищення шансів

працевлаштування в умовах швидких змін на внутрішньому і зовнішньому

ринках праці.

В сьогоднішніх умовах формування та розвитку ринку робочої сили

основною метою професійного навчання стало сприяння безробітним у

працевлаштуванні шляхом набуття ними первинної, суміжної чи іншої

професії або її вдосконалення, тобто реалізація таких видів професійного

навчання як професійна підготовка, перепідготовка або підвищення

кваліфікації.

Професійне навчання безробітних здійснюється у порівняно короткі

терміни (до одного року) з урахуванням наявного життєвого та професійного

досвіду. Ця категорія населення також потребує визначення індивідуального

профілю і рівня професійної підготовки, що, в свою чергу, передбачає

необхідність застосування не тільки різних видів, але й форм і технологій

навчання (групова та індивідуальна форми, модульна, дистанційна

технологія та відкрите навчання тощо).

5

За таких умов, постає об’єктивна необхідність підвищення ролі

індивідуальної форми навчання в системі професійної підготовки кадрів.

Надання переваг індивідуальній формі іншим формам професійного

навчання обумовлено:

- потребами у здійсненні професійної підготовки, перепідготовки або

підвищення кваліфікації кадрів в обмежених кількостях осіб та в

короткий термін;

- можливістю застосування такої форми навчання в умовах професійної

підготовки за будь-яким видом професійного навчання безробітних.

Така форма професійного навчання передбачає максимальне

врахування рівня індивідуальної підготовки слухача, його вікових психо-

фізіологічних особливостей та досвіду попередньої роботи. Завдяки таким

особливостям індивідуальної форми навчання її можна вважати ефективним

доповненням до традиційних форм професійного навчання та одним із

ефективних засобів часткового вирішення нагальних освітньо-професійних

проблем.

6

1. Сутність технології професійного навчання безробітних за

індивідуальною формою

У загальному розумінні форма навчання – це спосіб організації

навчання. Це зовнішній вияв організації навчального процесу, що відображає

характер взаємодії, взаємозв’язків його учасників. Форма організації

навчального процесу завжди пов’язана з вибором кількості слухачів, місця та

терміну навчання, порядку його здійснення. Разом з цим, кожна форма

організації навчального процесу відрізняється від іншої своїми специфічними

ознаками, відображеними в процедурі організації процесу навчання. Так,

якщо групова форма передбачає організацію навчання одночасно декількох

осіб – групи, то протилежна їй форма – індивідуальна, пов’язана з такою

організацією навчального процесу, коли одна особа, індивід навчається

окремо, а не в складі навчальної групи.

Основними формами організації навчального процесу дидактика

визначає: групову (курсову) та індивідуальну. Найбільшого застосування у

сфері професійного навчання набули групова та індивідуальна форми.

Індивідуальна форма професійного навчання – це форма організації та

реалізації навчального процесу, за якої методи, способи, прийоми, теми

навчання вибираються з урахуванням індивідуальних відмінностей слухачів.

Тобто, індивідуальне навчання є не лише індивідуальним за формою, але

індивідуалізованим за змістом. Індивідуалізація визначається як організація

навчального процесу, під час якої при доборі способів, прийомів, темпу

навчання враховуються індивідуальні особливості слухачів, рівень розвитку

їх здібностей до засвоєння навчального матеріалу, оволодіння професією.

Індивідуалізація навчання передбачає можливість вибору оптимального

індивідуального темпу засвоєння навчального матеріалу, послідовності та

способу його вивчення, врахування психофізіологічних можливостей

успішного розв’язання виробничих завдань та ситуацій.

Індивідуалізація професійного навчання безробітних передбачає:

7

визнання максимального пріоритету інтересів безробітних на всіх

етапах навчального процесу;

надання безробітним широких прав у виборі термінів, змісту і форм

навчання;

створення умов навчання відповідно до здібностей безробітних з

урахуванням рівня професійної кваліфікації;

гнучкість та варіативність навчання.

Основні етапи реалізації принципу індивідуалізації професійного

навчання слухачів із числа дорослого безробітного населення:

виявлення початкового рівня знань та вмінь за наявною професією (у

випадках перепідготовки або підвищення кваліфікації);

організація навчального процесу на основі індивідуальної мотивації до

оволодіння обраною професією (первинна професійна підготовка);

врахування психологічних, вікових особливостей дорослих безробітних

при організації навчального процесу;

визначення змісту навчання з урахуванням індивідуальних потреб та

можливостей навчання.

Індивідуальна форма навчання – це навчання не тільки за

індивідуальною навчальною програмою; це можливість самостійного

отримання базових професійних знань, оскільки вони можуть бути отримані

не тільки шляхом вивчення навчального матеріалу, а й шляхом набуття

практичних вмінь і навичок безпосередньо на робочому місці через

особистий досвід індивідуальними темпами та відповідно до своїх

здібностей.

Основа індивідуальної форми навчання – самонавчання. У процесі

самостійної навчальної діяльності акцент переноситься з механічного

відпрацювання елементів програми на свідоме набуття слухачем

професійних знань та вмінь, здійснення самоконтролю. Майстер

виробничого навчання (інструктор) чи викладач при цьому виконує функцію

координатора навчальної діяльності слухача.

8

Взаємодія викладача-консультанта (майстра виробничого навчання) та

слухача здійснюється в процесі навчальної діяльності за попередньо

узгодженою формою і індивідуальним графіком взаємодії в часі. Особливість

такого виду діяльності слухача – це така його поведінка під час навчання, яка

регулюється свідомо поставленою метою; навчальна діяльність викладача-

консультанта – це особлива форма професійно-педагогічного впливу на

слухача.

Таким чином, сутність професійного навчання за індивідуальною

формою полягає не в передачі слухачам готових знань і не в самостійному

подоланні слухачами труднощів в оволодінні навчальним матеріалом: це

раціональне поєднання педагогічного управління викладача процесом

навчання з ініціативою і самостійністю окремого слухача. Лише в такій

спосіб можливо успішно реалізувати один з найважливіших дидактичних

принципів – вчити тому, чого потребує виробництво, вчити не предмету, а

професії.

Навчання за індивідуальною формою, у порівнянні з іншими формами

організації професійного навчання, є найбільш ефективним інструментом:

реалізації прав громадян на освіту;

забезпечення гарантованого працевлаштування та закріплення на

робочому місці;

формування професійної мобільності;

відтворення професійного потенціалу.

Неминуче подальше підвищення уваги до індивідуальної форми

навчання, пов’язане з реалізацією на загальнодержавному рівні заходів,

передбачених Концепцією національної системи кваліфікацій [2]. Зокрема, на

основі індивідуальної форми навчання можливе ефективне вирішення таких

стратегічних питань освітньої сфери, як:

- подальша направленість системи професійної освіти і навчання на

особистість;

9

- більш активне впровадження сучасних педагогічних технологій

навчання, зокрема, модульних;

- визнання та оцінка результатів неформального професійного навчання,

що крім іншого, сприятиме розвитку системи професійного навчання

впродовж всього життя;

- впровадження незалежної оцінки (сертифікації) атестації знань та вмінь

працівників, які одержали їх в процесі трудової діяльності і потребують

відповідного визнання та підтвердження через незалежні атестаційні служби;

- зростання потреб у підготовці робітників виробничих професій, де на

відміну від групових форм навчання (професіям сфери послуг), найбільш

ефективною є індивідуальна.

Індивідуальна форма навчання має ряд особливостей, які обумовлюють

її переваги перед іншими формами організації навчального процесу. Вони

полягають в наступному:

1) планування навчання за індивідуальною формою не потребує

проведення масштабних організаційно-методичних заходів,

притаманних груповим формам навчання;

2) професійна підготовка здійснюється з орієнтацією на конкретні

освітньо-професійні потреби особи, яка готується до професійного

виконання певної роботи;

3) програмою індивідуального навчання може передбачатися освоєння

додаткових, до визначених кваліфікаційною характеристикою професії,

вмінь та навичок, необхідних для компетентного виконання декількох

професійних завдань або функцій;

4) процес навчання за індивідуальною формою більш активний, тому що

ним керує сама особа, а викладач виконує роль методиста-

консультанта;

5) навчання (особливо на робочому місці) має конкретно-оперативний

характер, оскільки орієнтоване на освоєння конкретної роботи чи

10

трудового процесу, надає навчанню більш предметного характеру та

скорочує термін навчання.

Крім того, індивідуальна форма навчання: є достатньо гнучкою у

визначенні термінів навчання, не пов’язана з періодичністю випуску

слухачів, тобто бажаних навчальних результатів можна досягти в будь-який

час та в короткий термін; розширює доступність професійного навчання для

різних груп населення, особливо безробітних осіб з обмеженими

можливостями, похилого віку та осіб, які за певних обставин позбавлені

можливості бути активними учасниками соціального й економічного життя

суспільства.

Особливо вагомого значення набуває така форма у випадку організації

навчання за різними курсами: з основ підприємництва, з відродження та

розвитку народних промислів та побутових ремесел або з окремих питань

підвищення професійної компетентності.

Індивідуальна форма навчання забезпечує можливість: найбільш

повного поєднання теоретичного навчання з виконанням практичних завдань

на конкретному виробництві, завдяки чому не тільки здобуваються конкретні

трудові навички, а й відкриваються можливості застосування в трудовій

діяльності теоретичних знань; підвищення відповідної робітничої

кваліфікації та здобуття не тільки першої робітничої професії, а й нової

робітничої професії шляхом перепідготовки з технологічно суміжних

професій у професійно-технічних навчальних закладах усіх атестаційних

рівнів, а також на виробництві, у сфері послуг.

Значення індивідуальної форми навчання зростає в умовах його

поєднання з продуктивною працею, в результаті чого слухачі не тільки

оволодівають професією, але й розвивають в собі самостійність у вирішенні

виробничих завдань, логічне мислення і творчі здібності.

Незважаючи на вказані позитиви, професійне навчання за

індивідуальною формою не позбавлене і деяких специфічних недоліків, які,

однак, не знижують його важливості та ефективності застосування:

11

- така форма навчання позбавлена освітніх функцій;

- професійна підготовка здійснюється тільки за технологічно простими

професіями;

- слухачі отримують в результаті первинної професійної підготовки

тільки початкову кваліфікацію, рівень якої не в повній мірі відповідає

виробничо-технічним вимогам робочого місця працівника;

- слухачі оволодівають вузькою спеціалізацією;

- рівень набутих за такою формою теоретичних знань нижчий, ніж за

умов навчання в професійно-технічних навчальних закладах за

груповою формою;

- набуті знання, вміння та навички найбільшу цінність можуть

представляти лише для того підприємства (установи, організації), де

вони набуті;

- викладачі-консультанти вимушені виконувати додаткові функції,

наприклад – координацію навчального процесу, консультування та

формування індивідуального навчального плану, надання допомоги

слухачам в оволодінні навичками користування необхідним

навчальним матеріалом, розробляти програмно-методичні матеріали

тощо; викладач перетворюється з педагога-інформатора в педагога-

технолога;

- індивідуальній навчальній діяльності не властива постійна

довготривала взаємодія слухача з викладачем: такі контакти обмежені і

нетривалі;

- виникають суперечності між індивідуальним характером навчальної

діяльності та колективним характером професійної діяльності, яка

передбачає професійну взаємодію, спілкування та обмін досвідом

(індивідуальна форма навчання не вимагає наявності спільної мети

діяльності; кожен її учасник працює незалежно від іншого відповідно

до своїх навчальних можливостей у притаманному йому темпі; той, хто

12

навчається, має можливість самостійно здобувати необхідні

професійно-теоретичні знання).

Найбільших переваг набуває індивідуальна форма навчання на

виробництві (навчання за індивідуальною формою у більшості випадків

здійснюється на виробництві, тому воно в найбільшій мірі має виконувати

безпосередньо практичну функцію освіти – забезпечення найбільш

оптимального варіанту практичного вирішення професійно-виробничих

завдань після закінчення навчання). До таких переваг належать: можливість

забезпечити професійну підготовку працівників за рідкісними професіями;

оволодіння прийомами праці на тому обладнанні, яке після навчання вони

будуть обслуговувати; своєчасне врахування змін у змісті праці на

конкретному робочому місці конкретного виробництва чи сфери послуг.

Індивідуальна форма навчання у виробничих умовах безпосередньо

пов’язана з реальним світом праці: освоєння виробництва починається уже з

першого дня професійного навчання, по закінченні якого випускник може

працювати, а не освоювати професію. Водночас, зростання ролі

індивідуального навчання на виробництві відбувається на фоні скорочення

можливостей організації виробничої практики при курсовій формі навчання,

пов’язаними з економічними труднощами багатьох підприємств; як

наслідок – акцент змістився в сторону поглибленого вивчення теоретичних

основ професії.

Навчання за індивідуальною формою в умовах виробництва

найбільшою мірою сприяє організації навчального процесу за принципом

“вчись працюючи”, поєднуючи теоретичне навчання з практикою, що

допомагає вирішувати вкрай гострі проблеми працевлаштування

безробітних.

В умовах професійного навчання за індивідуальною формою на

виробництві виробнича практика відрізняється від виробничого навчання

тим, що вона передбачає виготовлення продукції чи надання послуг в

реальних виробничих умовах на основі вже сформованих професійних знань

13

і вмінь, тоді як виробниче навчання тільки формує їх. Таким чином, в умовах

професійного навчання на виробництві за індивідуальною формою

відбувається суміщення понять “виробниче навчання” і “виробнича

практика”; одночасно і формуються професійні знання і вміння, і

створюється можливості реалізації їх у виробничих умовах.

2. Визначення видів і форм професійного навчання безробітних та

обґрунтування доцільності їх застосування

Професійне навчання безробітних має на меті забезпечити формування

або розширення професійних знань, умінь і навичок, необхідних для

виконання певної роботи за професією (спеціальністю) шляхом підготовки,

перепідготовки або підвищення кваліфікації у професійно-технічних

навчальних закладах, на виробництві, у сфері послуг через індивідуальне чи

курсове навчання.

Важливо зауважити, що різні види професійного навчання слугують

для досягнення єдиної мети, підсилюючи та взаємодоповнюючи один одного.

Ця загальна мета конкретизується у цілях, досягти яких можливо шляхом

формування змісту програми навчання та її реалізації відповідно до виду

навчання та професії. Таким чином загальна теоретично визначена мета

отримує практичне втілення.

Перш за все, необхідно з’ясувати зміст особливості, відмінності понять

видів професійного навчання “професійна підготовка”, “перепідготовка”,

“підвищення кваліфікації”, як складових системи професійного навчання

безробітних, та можливість застосування індивідуальної форми навчання за

цими видами.

2.1. Первинна професійна підготовка за робітничими професіями

Первинна професійна підготовка робітників – це процес здобуття

професійно-технічної освіти особою, яка раніше не мала робітничої професії,

14

спеціальності, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації,

необхідний для продуктивної діяльності у виробничій сфері або у сфері

послуг особами, які:

- раніше не мали ніякої професії;

- раніше самостійно освоїли програми початкової професійної освіти за

окремими блоками, модулями, курсами навчання з конкретної професії, але

не пройшли підсумкову атестацію в установі початкової професійної освіти,

що має державну атестацію або акредитацію;

- мають спеціальність, здобуту у сфері вищої освіти, але не мають

робітничої професії та бажають її здобути.

Професійне навчання здійснюється в професійно-технічних навчальних

закладах або безпосередньо на виробництві та передбачає формування

мінімуму професійних знань, оволодіння загальними способами професійної

діяльності, що в умовах прискореного професійного навчання має більше

значення, ніж формування конкретних знань та вмінь.

Як правило, первинна професійна підготовка із числа безробітних

здійснюється під конкретні робочі місця, які надаються роботодавцями в

порядку, установленому умовами договору на працевлаштування після

професійного навчання.

Такий вид навчання найбільш пристосований для оволодіння

найпростішими професіями за індивідуальною формою навчання як на базі

професійно-технічних навчальних закладів, так і безпосередньо на

виробництві чи у сфері послуг.

Суб'єкт господарювання, який має намір проводити навчання з

питань охорони праці працівників інших суб'єктів господарювання,

професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації

працівників, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою,

письмово повідомляє про це територіальний орган спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за

охороною праці (далі – Держгірпромнагляд).

15

До письмового повідомлення суб'єкт господарювання надає

інформацію про матеріально-технічне, навчально-методичне забезпечення та

викладацький склад (із зазначенням спеціальної освіти та стажу роботи за

фахом) відповідно до вимог чинного законодавства [3].

За результатами професійного навчання на першому ступені

професійної освіти слухачі отримують базові знання та вміння, що складають

основу професійної діяльності. Тому для подальшого професійного

вдосконалення на додаток до базової підготовки необхідне підвищення

кваліфікації.

2.2. Професійна перепідготовка безробітних

Перепідготовка безробітних передбачає зміну професії чи

спеціальності особи з метою подальшого працевлаштування.

Перепідготовка, як вид професійного навчання безробітного, за

робітничою професією – це процес здобуття нової професії за умови, що

безробітний вже має робітничу професію. Перепідготовка може

здійснюватися як за спорідненою професією, так і за будь-якою іншою

професією, що користується попитом на ринку робочої сили. Тому

перепідготовку можна віднести до системи додаткової професійної освіти.

Перепідготовка фахівців – це процес одержання нової спеціальності,

професії чи кваліфікації на основі раніше здобутої освіти та досвіду

практичної роботи без підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня

(додаткова професійна освіта).

Професійна перепідготовка безробітних за цілями дещо відрізняється

від перепідготовки працюючих робітників: економічний зміст

перепідготовки безробітних – це вирішення проблеми працевлаштування

через отримання ще однієї, будь-якої іншої робітничої професії, незважаючи

на те, що професійна перепідготовка має інші функції – оновлення та

розширення професійного профілю в межах наявної професії. Але в будь-

якому випадку професійна перепідготовка повинна мати випереджувальний

16

характер, тому що вона обумовлюється стратегічними, перспективними

потребами виробництва, що завжди потребує покращення якісного складу

робочої сили.

Передумовою перепідготовки має бути наявність попереднього

професійного та життєвого досвіду.

Необхідною умовою здійснення перепідготовки, як етапу професійного

розвитку особи може бути:

- наявність потреб виробництва у працівниках, які володіють суміжними

професіями;

- позитивна динаміка розвитку ринку праці з перспективою створення

нових робочих місць, де будуть затребувані певні професії;

- втрата особою здатності виконувати роботу за попередньою професією;

- реструктуризація чи модернізація виробництва;

- потреба виробництва у працівниках широкого професійного профілю.

Професійна перепідготовка може здійснюватися у будь-якій формі –

індивідуальній, груповій, на базі професійно-технічного навчального закладу

другого-третього атестаційного рівнів або вищого навчального закладу, або

безпосередньо на виробництві.

На нашу думку, черговій зміні роботи за професією має передувати

відповідна короткотермінова курсова перепідготовка з використанням

модульної технології.

Цілком очевидно, що потреби в працівниках затребуваних професій і

кваліфікації слід визначити заздалегідь. Структурна перебудова виробництва

має базуватися на наявності перепідготовлених робітників, а не стати

підставою для їх перенавчання. Включення безробітного в систему

перепідготовки спонукає його цікавитись прогнозами стану ринку праці по

закінченню навчання, проявляти підвищений інтерес до змісту та якості

навчання, оскільки від цього буде залежати його конкурентоздатність як

працівника. Таким чином, мотивом та метою перепідготовки стає

17

підвищення рівня кваліфікації конкретного безробітного – претендента на

робоче місце.

2.3. Підвищення кваліфікації безробітних

Підвищення кваліфікації для безробітних – це, перш за все, підвищення

їх конкурентоспроможності за набутою професією, що викликає необхідність

професійного зростання до рівня наступного розряду (класу, категорії).

Останнє можливе лише за результатами професійного навчання за цим видом

у професійно-технічних навчальних закладах або на виробничо-технічних

курсах, результатом якого є отримання слухачем документа державного

зразка про підвищення кваліфікації.

У порівнянні з первинною професійною підготовкою або отриманням

першої робітничої професії, підвищення кваліфікації, як вид навчання має

ряд переваг: воно не інерційне, негайно реагує на швидкозмінні техніко-

технологічні виклики, має безпосередній зв'язок з практикою, термін

навчання значно коротший.

Серед інших видів професійного навчання (і не лише безробітних),

підвищенню кваліфікації має відводитись найбільш відповідальна роль, тому

що воно пов’язане не тільки з фаховим вдосконаленням працівників чи

слухачів, а й з можливістю надання знань випереджувального характеру. Їх

зміст має своєчасно реагувати на технологічні зміни у виробництві. Такий

підхід до формування програм підвищення кваліфікації в повній мірі

відповідає вимогам концепції освіти дорослих, одним із завдань якої є

систематичне підвищення професійної і громадянської (соціальної)

компетентності.

Необхідність підвищення кваліфікації може бути визначена:

- відсутністю практичного досвіду безробітного за набутою

професією, або втратою професійного досвіду в результаті довготривалого

безробіття;

18

- необхідністю професійного зростання робітника у межах,

визначених кваліфікаційною характеристикою професії працівника;

- необхідністю професійного вдосконалення робітника на основі

підвищення рівня професійної компетентності;

- необхідністю підвищення кваліфікації у зв’язку з періодичним

знеціненням знань та об’єктивним відставанням вимог кваліфікаційної

характеристики професії працівника від потреб виробництва;

- підвищенням попиту на робітників високої кваліфікації і

компетентності;

- наявністю робітників і фахівців з вищою освітою серед безробітних,

кваліфікація яких за умов її підвищення здобуває визнання і застосування у

роботодавців.

Підвищення кваліфікації робітників повинне здійснюватись в

профільному професійно-технічному закладі другого-третього атестаційного

рівня або в умовах виробництва.

На відміну від програм базового професійного навчання програми

підвищення кваліфікації короткотермінові, не мають і не можуть мати

однозначно визначених стандартів, оскільки орієнтовані на конкретного

замовника та повинні мобільно реагувати на вимоги ринку праці. Чому

навчати – визначає роботодавець, а навчальний заклад визначає як навчати (в

цьому і полягає суть інтеграції освіти і виробництва).

Отже, результати аналізу особливостей різних видів навчання та

можливостей (доцільності) застосування індивідуальної форми навчання

дають підстави дійти наступного узагальнюючого висновку.

Взаємодія видів і форм професійного навчання відбувається на основі

спільності їх мети та цілей. Такі відмінності між ними, як зміст, об’єм, форми

та терміни набуття знань і вмінь в залежності від особистих освітньо-

професійних потреб слухача та вимог, заявлених сферою їх застосування, їх

взаємодії не порушують.

19

Відмінності у змісті всіх видів професійного навчання визначаються

сутністю та особливостями тих професійних завдань, які мають виконуватися

працівниками відповідного професійно-кваліфікаційного рівня.

Необхідність підвищення професійного рівня робітників обумовлена

об’єктивним, стрімким впровадженням у виробничу практику нових

виробничих технологій, технічних засобів, обладнання та сировини. За таких

обставин постає цілком очевидним закономірне відставання вимог

кваліфікаційної характеристики професії працівника від прогресуючих вимог

робочих місць та виробництв.

З метою усунення цього протиріччя, запроваджуються різновиди

підвищення кваліфікації (стажування, навчання на курсах цільового

призначення). Слід відзначити, що за наслідками стажування за робітничими

професіями або навчання на курсах цільового призначення, підвищення

наявного кваліфікаційного рівня не відбувається, тому що таке навчання має

за мету оновлення та доповнення раніше отриманих професійних знань та

вмінь для підтвердження наявного рівня кваліфікації.

Стажування безпосередньо пов’язане з навчанням за індивідуальною

формою. Незважаючи на те, що такий різновид підвищення кваліфікації не

супроводжується видачею документа державного зразка про присвоєння

наступного кваліфікаційного рівня, все ж він є одним із найзручніших,

найгнучкіших (жорстко нерегламентованим) видом професійного навчання.

Стажування – це, перш за все, процес практичного застосування знань та

набуття нового професійного досвіду.

Стажування слід розглядати як короткотермінову навчальну практику.

Основна задача, яку вирішує стажування – залучення стажистів до вирішення

реальних виробничих завдань. Його загальна мета – забезпечити через

навчання професійну відповідність працівника роботі чи посаді керівника,

спеціаліста, службовця [6, с. 31].

Підвищення кваліфікації на курсах цільового призначення – один з

затребуваних різновидів короткотермінового навчання, який передбачає

20

оперативне засвоєння слухачами окремих блоків додаткових професійних

знань, вмінь, компетенцій в межах наявного кваліфікаційного рівня з

урахуванням нових напрямів розвитку науки і техніки, оновлених чи нових

методів господарювання й управління в умовах ринкових відносин,

структурної чи технологічної перебудови виробництва. Слухачі поповнюють

отримані в системі базового професійного навчання професійні знання та

вміння, в яких виникла термінова потреба, тому періодичність такого

навчання не встановлюється [4, с. 7].

На курси цільового призначення направляються безробітні, які раніше

здобули професійну освіту або мають досвід роботи за певною професією та

потребують подальшого професійного вдосконалення.

Професійне навчання проводиться переважно на конкретних робочих

місцях або посадах підприємств, установ, організацій, в окремих випадках у

професійно-технічних навчальних закладах та центрах професійно-технічної

освіти державної служби зайнятості України, на підставі укладених з ними

договорів.

Договір може укладатися як на особу (індивідуальний), так і на групу, в

межах одного підприємства або професійно-технічного навчального закладу

із зазначенням робочого місця певної виробничої сфери. Для навчання на

підприємстві на одну вакансію може бути направлена лише одна особа

[4, с. 9].

3. Організаційно-педагогічні засади професійного навчання

безробітних за індивідуальною формою

Метою професійного навчання за індивідуальною формою є створення

таких умов для засвоєння навчального матеріалу, в яких навчальна

інформація має розумітися та сприйматися слухачем на основі власного

професійного досвіду. Це сприятиме більш успішному подальшому

формуванню необхідних знань, вмінь та вдосконаленню професійних

навичок. Тому основу навчального процесу за індивідуальною формою

21

складає цілеспрямована і контрольована педагогічними працівниками

самостійна навчальна робота слухачів.

Елементи навчальної взаємодії учасників навчального процесу за

індивідуальною формою навчання розподіляються в межах встановленого та

узгодженого графіку взаємодії, визначеного навчальним планом. При цьому

навчальна взаємодія здійснюється як синхронно (консультації та виробнича

практика), так і асинхронно у часі, якщо безпосередня взаємодія учасників не

вимагається і не передбачається (самостійне вивчення теоретичного

матеріалу – виробниче навчання).

По завершенні відпрацювання навчальних тем обов’язковий поточний

контроль не передбачається.

Найбільш висока педагогічна ефективність застосування такої форми

навчання може бути досягнута, якщо слухач буде значною мірою

цілеспрямованим, самомотивованим і самоорганізованим, а в основу

розробки навчальних програм та їх реалізацію може бути покладений

модульний принцип. Це дозволяє формувати навчальну програму таким

чином, щоби вона в найбільшій мірі відповідала індивідуальним потребам

слухача та вимогам робочого місця.

За індивідуальною формою первинна професійна підготовка може

здійснюватися в професійно-технічних навчальних закладах або на

виробництві чи у сфері послуг, де забезпечується формування у слухачів

відповідного рівня кваліфікації з технологічно нескладних, простих за своїми

виробничими діями і операціями професій. Такі професії визначені

Державним переліком професій з підготовки кваліфікованих робітників у

професійно-технічних навчальних закладах (затверджено постановою КМУ

від 11 вересня 2007 року № 1117) [1]. Навчально-виробничий процес

здійснюється в умовах навчального закладу, виробництва чи сфери послуг.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється із

числа безробітних осіб, а також осіб, зарахованих на роботу на підприємстві

учнями;

22

Організація професійного навчання безробітних за індивідуальною

формою передбачає, також, можливість підвищення відповідної робітничої

кваліфікації та здобуття нової робітничої професії шляхом перепідготовки за

технологічно суміжними професіями:

- на виробництві (на виробничо-технічних курсах);

- на базі навчального закладу, ліцензованого за даною професією,

підприємства, організації або установи – за індивідуальними

модульними навчальними програмами.

Крім того, підвищення кваліфікації може здійснюватись за програмами

курсів цільового призначення або стажування безпосередньо на робочому

місці.

Зміст професійного навчання за професією, як система пізнавально-

практичних завдань визначається робочою навчальною програмою,

розробленою на основі типової, та реалізується спільними навчальними

діями майстра виробничого навчання (інструктора) та слухача. Він має

відповідати основним педагогічним принципам професійно-технічного

навчання безробітних – вчити не предмету, а спеціальності; вчити тому, що

буде потрібним на робочому місці.

Головною складовою програми навчання за індивідуальною формою

має бути сукупність практичних вмінь і навичок, необхідних для

професійного становлення.

Професійно-практична складова програми навчання формується в

об’ємі предметів спецтехнології, вимог інструкційно-технологічних карт,

виробничих (посадових) інструкцій, кваліфікаційних вимог професії

працівника, потреб конкретного робочого місця.

Виконання навчально-практичних дій здійснюється поетапно, від

простих до більш складних, в певній технологічній послідовності та у

визначені навчальним планом терміни.

23

Враховуючи практично-педагогічний досвід професійної підготовки

робітничих кадрів, процес оволодіння професією за індивідуальною формою

можна подати в такій логічній послідовності:

1) Ознайомлення слухача з професією: переліком та описом трудових

операцій, виду діяльності; визначення мети навчання за професією,

запланованого рівня знань та вмінь, форми навчання, методів оцінки рівня

знань.

2) Ознайомлення з підприємством, правилами внутрішнього трудового

розпорядку; надання знань щодо правил безпечної експлуатації обладнання

тощо.

3) Самостійне вивчення слухачем декількох тем предмета спецтехнології.

4) Практичне послідовне оволодіння виробничими операціями – від

простих до більш складних, з урахуванням їх типової послідовності у

технологічному процесі. Одночасно бажано виключати або уникати

глибокого вивчення трудових операцій, які мають для виробничого процесу

допоміжне значення чи не відносяться до основних, типових. Не завжди є

необхідність вивчати всі трудові операції ізольовано. Якщо окрема операція є

переважальною, основною в трудовому процесі, то її доцільно освоювати у

складі трудового процесу.

5) Перехід до виконання засвоєних виробничих операцій, з метою

вдосконалення набутих вмінь. Вдосконалення навичок виконання

виробничих операцій бажано проводити на простих комплексних роботах,

що включають всі, або декілька засвоєних операцій.

6) Перехід до виконання типових для даної професії видів робіт, які є

складовими виробничого процесу. Освоєння складних комплексних робіт.

Основне в процесі формування професійної майстерності – опанування

вмінням виконувати типові для даної професії види робіт, трудові процеси.

Тому в процесі навчання важливо якомога раніше переходити від засвоєння

окремих операцій до трудових процесів.

24

Як бачимо, сума таких проміжних етапів та результатів їх освоєння в

кінцевому вигляді стає реалізованою метою навчання, якість якого

визначається результатами кваліфікаційної атестації та працевлаштування.

Технологія професійного навчання за індивідуальною формою є

складовою загальної педагогічної системи, яка передбачає розподіл

навчального процесу на три взаємопов’язані етапи.

Перший етап (підготовчий): вхідне тестування. Визначається рівень і

окреслюється коло знань, якими володіє слухач.

Формування інтересу слухача до оволодіння певним колом знань та

розуміння мети навчання за принципом “завдання поставлене викладачем і

обране самостійно слухачем”.

Другий етап (основний): усвідомлення та самостійне засвоєння змісту

програми навчання. Головне завдання етапу – підтримка зацікавленості

слухача у навчанні, виявленому на першому етапі, стимулювання слухача до

навчальної діяльності, відстеження засвоєння нових професійних знань за

згодою слухача (можливий проміжний контроль у формі тестування). Ці

завдання вирішують викладачі (інструктор, консультант, майстер

виробничого навчання). На практичних заняттях мають використовуватись

спеціально змодельовані виробничі ситуації, інші методи і прийоми

інтенсифікації процесу набуття слухачем професійних знань та вмінь.

Невід’ємними складовими будь-якого методу проведення практичних

занять мають бути:

- роз’яснення способів та прийомів виконання елементів виробничих

операцій;

- демонстрація практичного їх виконання;

- тренувальні вправи з наступним усуненням виявлених недоліків.

Слід зазначити, що така технологія навчання приділяє максимальної

уваги формуванню знань та вмінь, які вимагає від працівника конкретне

робоче місце за професією.

25

Третій етап (заключний) – визначення рівня готовності слухача до

самостійного виконання робіт, завдань тощо за професією.

Як бачимо, впровадження технології індивідуального професійного

навчання передбачає виконання організаторами та учасниками цього процесу

певних вимог: розуміння доцільності застосування такої технології;

обов’язкове врахування знань, вмінь та навичок, якими вже володіє слухач.

Ефективність індивідуальної форми навчання безпосередньо залежить від

рівня професійної майстерності викладача. Останній своїми діями повинен

сприяти самостійній навчальній діяльності слухача, становленню його

творчого ставлення до навчання.

Таким чином, організація навчання за індивідуальною формою може

здійснюватись в такій послідовності:

визначення навчальних потреб слухача з урахуванням потреб

кваліфікаційної характеристики професії працівника та потреб

робочого місця;

розробка навчально-програмної документації;

практична реалізація програм навчання;

оцінка результатів навчання.

Технологія навчання за індивідуальною формою вимагає відповідного

навчально-методичного та інформаційного забезпечення, основними

складовими якого є навчально-програмна документація, навчально-практичні

посібники, оглядові лекції, відповідні підручники з дисциплін професійного

спрямування, інформаційно-довідковий матеріал, матеріали проміжного та

підсумкового контролю знань тощо.

До формування змісту програм навчання бажано залучати

кваліфікованих представників роботодавців, за їх згодою.

Враховуючи, що зміст програм навчання за індивідуальною формою

значною мірою залежить від потреб робочого місця – до викладання або

консультацій можуть залучатись позаштатні викладачі, інструктори та

майстри виробничого навчання професійно-технічних навчальних закладів, а

26

також висококваліфіковані працівники з практичним стажем роботи у

відповідній галузі.

За умов відсутності в навчальному закладі належної навчально-

матеріальної бази, професійно-теоретичну підготовку (консультації) слухачі

проходять на базі навчального закладу, професійно-практичну – на

виробничій базі роботодавця, відповідно до укладеного із замовником кадрів

договору.

При розробці навчальних програм професійної підготовки за

індивідуальною формою слід неухильно дотримуватись принципу

стандартизації. В його основі лежить наявність загальнодержавного

компонента стандарту, обов’язкового для всіх навчальних програм. Це

мінімально необхідний перелік елементів змісту навчання, який

регламентується державним стандартом професії і забезпечує відповідність

рівня професійної підготовки встановленим державою вимогам. Перелік

навчальних елементів з певної професії може бути розширений, але не може

бути вужчим від вимог кваліфікаційної характеристики професії працівника.

На основі визнання пріоритету індивідуальності кожного слухача,

індивідуальна форма навчання допускає зміну співвідношення нормативних

вимог до результатів навчання, визначених Державними стандартами

професійно-технічної освіти [5, с. 241-246], тому що Державний стандарт –

це, по-перше, вимога необхідного професійного мінімуму, а по-друге – не

мета, а засіб визначення напрямів та меж використання змісту навчання, як

основи професійного розвитку особистості на різних ступенях навчання.

Такий підхід до формування змісту навчання набуває особливої актуальності

в умовах обмеження термінів навчання.

При формуванні змісту професійного навчання за такими видами як

підвищення кваліфікації та перепідготовка, за індивідуальною формою

навчання, необхідне обов’язкове урахування раніше набутих знань та вмінь

кожного слухача.

27

Теоретичні знання мають органічно вплітатися в навчальний процес в

об’ємі, необхідному для оволодіння системою трудових навичок, які

складають основу професійної діяльності. Тобто, формування трудових

навичок здійснюється при мінімумі теоретичного матеріалу.

Важливо, щоб планування та здійснення навчальної діяльності

здійснювалась у такій послідовності, в якій вона існує в реальній виробничій

ситуації. Для цього до специфікації роботи потрібно залучати майстрів

виробничого навчання з репутацією висококласних виконавців, які володіють

тонкощами професійної майстерності.

Для індивідуальної форми навчання характерним є індивідуалізація

навчальних плану та програм, орієнтованих на кожного слухача окремо.

Програма навчання формується за індивідуальною формою – це

варіант базової (типової) програми, розробленої з урахуванням особливостей

професійного навчання за цією формою.

Традиційна дворівнева структура програми зберігається: перший

рівень являє собою базовий (обов’язковий) стандарт підготовки за професією

(80% навчального часу), та другий рівень, що являє собою варіативний

компонент змісту навчання.

Програми супроводжуються методичними рекомендаціями щодо

черговості або послідовності виконання навчальних завдань, а процес

навчальної діяльності забезпечується підручниками, навчальними

посібниками. Обов’язковим є наявність кабінету для надання слухачам

консультацій, а за необхідності і проведення лабораторно-практичних занять.

Програма професійно-практичної підготовки обов’язково

доповнюється змістом додаткових видів робіт, компетенцій, специфічних

знань, вмінь та навичок, яких потребує виробництво в конкретному регіоні,

на підприємстві, робочому місці.

Основними навчально-методичними документами з планування

навчально-виробничого процесу підготовки, перепідготовки та підвищення

28

кваліфікації на виробничо-технічних курсах шляхом індивідуального

навчання на виробництві, на базі навчального закладу є:

робочий навчальний план;

робочі навчальні програми з навчальних предметів та професійно-

практичної підготовки;

графік консультацій.

Основними навчально-методичними документами з планування курсів

цільового призначення є навчальна програма, графік (розклад) проведення

занять. Навчальна програма курсів цільового призначення може передбачати

теоретичне та практичне навчання. Навчальна програма визначає перелік тем

зазначенням кількості годин, відведених на їх вивчення, зміст навчального

матеріалу.

При організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації

кваліфікованих робітників шляхом індивідуального навчання складається

графік консультацій з теоретичного курсу, що містить відомості про

навчальний предмет, дату, час та місце проведення консультацій, прізвища

консультантів та слухачів.

Основними документами обліку навчальної роботи при підготовці,

перепідготовці та підвищенні кваліфікації шляхом індивідуального навчання

є картка обліку теоретичного навчання для індивідуальних консультацій,

щоденник виробничого навчання, в яких ведеться облік виконання

навчальних планів та програм.

Для якісного засвоєння програмного навчального матеріалу слухачу

надається інформаційно-консультативна допомога викладачів, спеціалістів

виробництва, майстрів виробничого навчання чи інструкторів.

Для впорядкування черговості, послідовності та тривалості надання

консультативних послуг відповідно до тематики програм навчання,

складається індивідуальний графік консультацій, який містить відомості про

навчальний предмет, перелік питань, дату, час, місце проведення та прізвище

консультанта. В робочому навчальному плані консультаціям відводиться в

29

об’ємі 15% обсягу часу, передбаченого на загальнопрофесійну та

професійно-теоретичну підготовку.

У разі здійснення професійної підготовки, перепідготовки та

підвищення кваліфікації за індивідуальною формою безпосередньо на

підприємстві спеціальне навчання з питань охорони праці є обов’язковою

складовою професійної підготовки. Спеціальне навчання (розділ предмета

“Охорона праці”) проводиться з урахуванням вимог робочих чи посадових

інструкцій щодо безпечного ведення робіт та екологічної безпеки.

Висновки

Зростання ролі індивідуальної форми навчання у системі професійної

підготовки кадрів із числа безробітного населення є об’єктивно

закономірним в умовах, коли:

не може бути застосована групова форма професійного навчання

безробітних, зареєстрованих в державній службі зайнятості, із-за зменшення

об’ємів професійного навчання за окремими професіями;

необхідно найбільш повно задовольнити освітньо-професійні потреби

особистості та виробничі потреби підприємства (установи, організації) у

відносно короткий термін.

Професійне навчання за індивідуальною формою для безробітних стає

реальною можливістю гарантованого працевлаштування, а для підприємства

(установи, організації) – своєчасно поповнювати виробництво чи сферу

послуг працівниками із замовленими професійно-кваліфікаційними

якостями.

Наслідком широкого впровадження такої форми професійного

навчання є формування якісно нової професійної робочої сили, що особливо

важливо в період подолання кризових явищ в економіці держави.

Безперечним здобутком індивідуальної форми навчання є її

універсальність: її застосування у сфері початкової професійної освіти не

обмежене ні ступневістю, ні видами професійного навчання, ні його

30

різновидами – формальними, неформальними, інформальними. Така форма

навчання найбільш повно забезпечує потреби у вдосконаленні, оновленні та

розширенні знань та вмінь впродовж всього життя, що відповідає концепції

безперервної освіти.

Індивідуальну форму навчання вигідно відрізняє від інших те, що вона

розвивається в напрямі прогресу: завдяки їй на провідні позиції виходять такі

інноваційні педагогічні технології, як модульного, дистанційного навчання.

Індивідуальна форма навчання забезпечує рішучій перехід від

традиційної лекційної форми надання слухачам знань з метою накопичення

їх “на майбутнє” до засвоєння знань під керівництвом викладача шляхом

поєднання теоретичного навчання з виробничою практикою. Такі складові

навчального процесу як загальнопрофесійна, професійно-теоретична та

професійно-практична підготовка за умов індивідуального навчання

гармонічно поєднуються та розвиваються одна за рахунок іншої.

Найбільш доцільним є застосування індивідуальної форми навчання за

умов:

- насиченості ринку робочої сили професійними кадрами;

- наявності потреби підприємств в кваліфікованих працівниках

робітничих професій в обмежених кількостях;

- підготовки працівника за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового

державного соціального страхування України на замовлення роботодавців

під конкретне робоче місце;

- зростання потреб малих підприємств (сфери торгівлі, побутових послуг

тощо) в кадрах.

Найбільш ефективним є застосування індивідуальної форми

професійно-технічного навчання на навчальній базі державної служби

зайнятості, де здійснюється професійне навчання безробітного населення для

задоволення поточних потреб підприємств регіонів в кадрах за рідкісними

професіями, на які попит в регіоні обмежений, або в яких намічається гостра

потреба у зв’язку із структурною чи технологічною перебудовою.

31

Список використаних джерел:

1. Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у

професійно-технічних навчальних закладах (затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2007 року №1117) // Режим

доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/law2/main.cgi?nreg=1117-2007-%EF

2. Концепція національної системи кваліфікацій // Режим доступу:

http://www.confeu.org/assets/files/Common/Conception_24_03_08.pdf

3. Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони

праці та гірничого нагляду № 273 (z1334-07) від 16.11.2007 п.1.4.

4. Підвищення кваліфікації на курсах цільового призначення: науково-

методичні рекомендації / За заг. ред. Л.М. Капченка, 2010. – К. : ІПК ДСЗУ,

2011. – 30 с.

5. Професійно-технічна освіта в Україні. Нормативно-правове

регулювання. За заг. ред. Жебровського Б.Г., Горбунової Л.М., у двох томах –

К. : ФОРУМ, 2007. – 1220 с.

6. Професійне навчання безробітних на виробництві (організаційно-

методичний аспект) : Навч. посіб. / За заг. ред. Л.М. Капченка. – К. : ІПК

ДСЗУ, 2009. – 108 с.

7. Стажування безробітних на підприємствах, в організаціях і установах

України (організаційно-методичний аспект) : Колективна монографія / За заг.

ред. Л.М. Капченка. – К. : ІПК ДСЗУ, 2010. – 135 с.

8. Типова навчальна програма з дисципліни “Охорона праці” схваленої

Міністерством освіти і науки України (лист від 25.08.2005 р. №1711-5042) і

Держнаглядохоронпраці України (лист від 20.07.2005 р. №02-1-01/3855) //

Режим доступу: http://uadocs.exdat.com/docs/index-28965.html?page=8

9. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань

з питань охорони праці (затверджений наказом Державного комітету України

з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року №15) // Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0231-05

32

Наукове видання

Десненко Микола Іванович

ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ

ЗА ІНДИВІДУАЛЬНОЮ ФОРМОЮ

Відповідальний за випуск О.Ю. Вілкова

Компютерна верстка Н.В.Савченко

Підписано до друку 26.12.2011 р. Формат 60 х 84/16. Папір офсетний.

Друк ротаційний трафаретний. Ум. друк. арк. 2,0. Обл.-вид. арк. 1,3.

Тираж 300 прим. Зам. № 995

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої

продукції. Серія ДК №1805 від 25.05.2004 р.

Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ)

03038, Київ – 38, вул. Нововокзальна, 17.

Тел./факс (044) 536-14-85