Павло Гай-Нижникndiu.org.ua/images/book/plynn.pdf«Соборність» (Ізраїль), а також у збірниках української поезії «Вілаґ

ПавлоГай-Нижник

КИЇВ – 2015

© П.Гай-Нижник, 2015

Г 48

ББК 84 (4УКР-43АК)ISBN 978-966-7166-34-2

УДК 82-143ББК 84 (4УКР-43АК)

Г 48

Гай-Нижник Павло.Плинність: Поезія. – К.: «МП Леся», 2015. – 100 с.

ISBN 978-966-7166-34-2

До нової збірки поезій увійшли вірші, написані автором переважно у 2011–2015 рр.

«Плинність» – третя особиста збірка поезій автора. Попередніми були поетичні збірки: «Згадуй мене… Лірика кохання» (Київ, 2006) та «Смак свободи… Лірика життя» (Київ, 2009).

Поезії автора друкувалися у часописах «Подолянин» (Кам’янець-Подільський), «Батьківщина» (Торонто, Канада), «Дніпро» (Київ), «Соборність» (Ізраїль), а також у збірниках української поезії «Вілаґ почуттів» (Ужгород, 2012) та «Воїнам світла» (Ужгород, 2015).

Поезії П.Гай-Нижника, а також «Лірична галерея» автора набули численного кола шанувальників і особливої популярності серед молоді. На слова його віршів складаються популярні пісні (зокрема: «Якби ти знала мила моя» та «Мамине кохання» (слова П.Гай-Нижника, музи-ка А.Лісовського), а також твори для хорового співу (як, наприклад, «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) – хорова композиція, що брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музи-ки (Варна, Болгарія; червень 2012 р.).

2014 року П.Гай-Нижник став лауреатом Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця за 2013 рік (Ізраїль).

ПавлоГай-Нижник

6

ХВИЛИНКА

Хвилинка – крап...Пройшлась і впала,

Враз промайнувши крізь сльозу,Яка чрез тіло в горлі стала,Й опанувавши тремт в мізку,Все серцю кисню не давалаТа склом полізла по нутруІ зупинилась... Міркувала:Життя залишу чи зітру?...

27 грудня 2009 р.

7

ДРУЖИНІ

Вдихнув тебе у себе,Як перший раз

повітряний ковтокВбирає немовля в легені,І відродився знов, а в небіЗомлів аж місяця білокЙ заквітли зорі незліченні.

8 березня 2010 р.

8

* * *

Склади моє обличчя з безлічі світлинУ пам’яті своїй, щоб міг я завжди бутиВже не один. І в прірву далечіньЛиш поглядом скажи:

"Ти не забутий..."

Створи мене із тисяч кольорівІ відтвори у собі мою душу,Щоб увійшов у тебе і зомлівМій плинний тремт.

Я більше не порушу

Терпкий той стогін. Ти лише приймиЦі промені, що з неба надсилаюТвоєму серцю. А мені пошли Ледь чутним подихом:

"Кохаю... Пам’ятаю…"

21 лютого 2011 р.

9

10

“БУДІВНИКАМ” ЖИТТЯ

Якби ж то Ви, Будівники,Та ще й уміли б будувати,То було в кожного по Хаті,Були б у нас тоді Шляхи.

Якби ж то Ви, Провідники,Ще вміли би та й не блукати,То ми б давно уже прийшлиДо Світла правди би пізнати.

Якби то Ви, Просвітники,Та ще й навчилися б читати –Тоді пізнали би книжкиЩоби облуди не брехати.

Коли би Ви, Годівники,Хліби ще й вміли випікати,То наші б діти та дідиЗабули би голодувати.

Були би Ви, Народники,З нами єдино кровникиТа мову мовити могли –Тоді б ми в злагоді жили.

А ще якби, Молитники,Могли би Ви молитви знати,То би угледіли гріхиЙ спокути би змогли вчиняти.

11

Коли би Ви, Духівники,Не душогубами були – Змогли б у мирі повмиратиТа й суду Божого чекати.

Якби ж то Ви, Святенники,Хреститись вміли, не вбивати,То й ми не хтіли би стрілятиІ Вас, святих, не проклинати.

Якби ж то Ви, Будівники,Та й повиздихували кляті,Чи повдавилися б грішми –То стали б Люди панувати.


12

* * *

Ти пам’ятаєш, як колись До нас з тобою Янголи спустилисьЗвідтіль, з-за неба, з понад зорь – від Бога.

І ми неначе б вознеслисьКоли Вони в наші серця вселилисьЙ освяченністю всяялась природа

Доль наших. І неначе ввисьСерця та душі щиро осяїлись...А посланцям небес було незмога

Лише єднати нас й колисьМи в їхніх крилах оповилисьІ враз відкрилася життя нова дорога

А Янголятка ті взялисьТа й діточками народились –Святого таїнства і Долі нагорода.

3 травня 2011 р.

13

ТИ ДАЛЕКО...

Мене не дочекався і пішов...Ні, ледь чутно крила припіднявІ полетів... Кудись туди, за обрій,Так далеко...

Не попрощався... Що знайшовТи там? Що навіть і не обійнявМою сльозу... А оповив лиш спокій.Там – далеко...

Можливо ти незвідану любовЗустрів... І злетом своїх крил узявЗ гріхів моїх пір’їнку і неспокійТуди – далеко...

За неба край... А я тут знов і зновНе чую більше твоїх слів. Ти їх здійнявУ мої сни. Я ж вкотре погляд кароокийТвій прагну в небі віднайти.Далеко...


14

* * *

Що є моє життя без тебе – пустка!Що я без тебе – річка без води!Що варта квітка без пелюстка,Чи без суцвіть весни сади.

Без тебе я, мов жито без зерна,Немовби смуток без зітхання,Провалля, що немає дна,Дитя без сміху і ридання.

Хто я без тебе – світ без кольорів,Шлях у нікуди, що узявсь нiзвідки,Буття без нóчей і без днів,І Слово, що не має свідків.

Без тебе не відчув би смак життя,Не взнав би барв офірування.Хто я без тебе – часточка буття,Людина, що не зна кохання.


15

Я ТЕБЕ НЕ ЗАБУВ

Я тебе не забув, я ніколи тебе не забуду,Ти будеш у мені і тоді, коли пам’яті в світі не буде.Ти частина мене, ти зі мною мандруєш усюди,Ти і є, власне, – я, а я – вічно тобою лиш буду.Я тебе не забув, я нізащо тебе не забуду,Я згадаю тебе й коли пам’ять про себе забуде.


16

ПТАШЕНЯТА

Дві пташки гамірні знов прилетілиЙ, щебечучи одна наперед одну, залетілиВ мої обійми й наче оповилиКрильцями-ру цями. Аж струни затремтілиВ людському серці... й ніжність розстелилиПо всій душі. В усе єство, в усі можливі жилиВони цілунком рай свій розділилиЗі мною грішним... Звідки в них ті сили,У тих очах-чере шеньках грайливих,Таких відвертих, чистих і щасливих,В яких втопаєш й що розворушилиТебе до дна. І все заполонилиДобром первинним... Що й думки зомлілиІ лише тішаться. А потім зрозуміли,Що пташенята їх вже геть заворожили,А в сенс всього – кохання оселили,І в серці мо єму давно гніздечко звили.


17

* * *

Не стримуйте на злеті мою мріюВона лише мене збентежує, я встоюПоміж вітрів і навіть не зомліюКоли спущу ся і піду ходою.

І ширший шлях не вказуйте спиною,Не вартий я його. Піду з собоюСтежиною хвилястою, вузькоюДо джерела з цілющою водою.

Не закривайте очі мені знову —Їх встигне ще заплющити труноюТой, хто відкрив колись, і Той, який промовуВдихнув в уста й пильнує вже за мною.

Не затуляйте слів моїх юрбою,Їм простір треба й дихать широтою,Вони свободою живуть й летять стрілоюДо тих, хто чує... Хто живе красою.

Не затискайте серце моє щільноПоміж одвірки й не тисніть стіною...Воно клекоче й так уже не вільно –Людини біг все не дає спокою.

Не заливайте, прошу, душу моюБетоном й склом, оманою крихкою,Дайте лягти їй м’яко між травоюПоки тримається вона іще зі мною.


18

ПЛИННІСТЬ

Нам часто видається, що літ вже забагато,

А весен прожитих не вистача завжди

І все стіка задовго до кінця, а надто –

Роки міліють з часом назавжди...

Зашвидко так... Та в час, коли багаття

Вже догоратиме, замислимося ми

Чи встигли ним когось зігріти, а завзяття

Життя свого із честю донести

До Бога. Чи в плинності сум’яття

Не обпалив когось, не давши розцвісти.

8 червня 2011 р.

19

* * *

Усе покину – лиш поклич, – я полечу, помчу, полину,

Вчіплюсь за вітер силоміць і буду бігти без зупину

До тебе... До твоїх зіниць... До тихих вод твоєго плину.

Усе залишу на твій клич і в течію пірну неспинну

В шляху до змріяних суцвіть, аж поки, врешті, не зустріну

Світанок твій у мою ніч, аби кохати до загину.

16 червня 2011 р.

20

СВІТАНОК ЙДЕ

Світанок йде. Відніється заранняТой час, як настає дізна ння,Пора зізнань і покаяння,Та мить, коли прийде пізнанняЦілунка Бога і чеканняМандрів в таємне задзеркалля.А там – любов… чи покарання.

18 липня 2011 р.

21

* * *

Розстелю тебе в травах я килимом,Вітерцем навкруги обіймуІ зігрію, мов сонце проміннями,І у пестощах в небо здійму.Пронесу між небес та зоріннями,В дивоніжний туман обгорнуЙ дощовими зцілую краплинами,Щоб пізнала ти вічну весну.Щоб розквітла ти й вкрилась перлинамиЧистих рос, щоб відчула красуТого світу, куди тебе криламиЯ кохання свого віднесу.

20 липня 2011 р.

22

НА ЗУПИНЦІ

Ти стоїш одна (чи наодинці?),Несміливо мрієш про любовЙ сподіваєшся, що раптом на зупинціМіж людей його зустрінеш знов.

Як стиснеться в клекотінні серцеВ мить, коли він знову обіймеІ у твої очі, як в люстерце,Той жаданий погляд зазирне.

Як тоді… Закохано… Як жінці,Від якої в серці стигне кров…І всміхаєшся розгублено хмаринці,Бо він досі так і не прийшов.

Ти стояла би, можливо, так ще довгоЙ млосно тішилась у вимріянім сні,Аж тут п’яний випадковий поштовхНагадав – не мар, минули тії дні.

4 серпня 2011 р.

23

* * *

Розлилися фарби, наче кров,Плямами й нерівними стежкамиНа папері... Як й моя любовРозтіклася по мені струмками.

Запекли ся змішані чуття,Як в суцвітті кольоровім – рани.Й розплескалось барвами життя,Й пензлем долі нарізає шрами

Там, так глибоко, – в душі...Той, хто руха в таїні серцями,Хто шляхи малює у тишіІ розкраплює палітру між світами.


24

РАНОК

Там, де небо до землі впадаєЙ від дошів схвильована вонаУ його обійми лине... – розквітаєВкотре незбагненна дивина.

Знов вмиваються росою юні зорі,Заколихані у сонячних руках,І розчісують хмаринки білочоліПерше світло в дзе ркалах-ставках.

Там із те мряви народжується ранкомОповитеє туманом немовля – Новий день, що з зоряним світанкомПрокидається у співі солов’я.

В діамантах квітів засвітивсяНебосхил. Він, зрощений з ночей, Пестощами променів розливсяЩоб побачити красу твоїх очей.

Щоби з їхнього суцвіття увібратиБарв в веселку й кольори у сниІ зірницям в небеса додатиТой серпанок з блиску та краси.


25

НЕБО ТВОЇХ ОЧЕЙ

Кволі зорі мимоволі не тримались в небесахІ підступно оселялись в твоїх сяючих очах.Там, під віями, як в хмарах, спить світанок із роси,І народжує серпанок незбагненної краси.

У зіниць твоїх суцвітті, в блиску барв, в їх глибині,Бог сховав таємні миті і бентежно-неземніВодограї-почутті, де любов’ю пристасть грає,Де спокуси вир буяє, а в нім – всесвіт мій втопає.

Потопає і втрачає часу плин, ночей і днинВ дивнім небі оченин, у яких сплелись в одинСвіт тендітний сліз і гри, смутку, сміху й чарування,Примхів зорь і залицяння, в очі – всяяні коханням.


26

* * *

У галасі юрби не чу тно Бога,Не видно янголів і праведних шляхів,Там в’ється блуд і пастками дорога,Трясовина оман і манівців.

Отрутою обмащені вустаЦілунками лукавих травлять душі,Й принадно-лестно зраджують ХристаПорожнім дзвоном й зпоюють з калюжі

Хмельних із розуму. ЖадобаДо слави п’яної та розблиску монетТам править літургію і подобаТіней ширяє, й божевілля злет.


27

ВОНИ І МИ

Їхні мріі про рабів інколизбуваються...

Втім, лиш раз. Й не серед нас.Сподіваюся...

В їх кишенях холуївназбирається

Повсякчас... Та хай без наслобизаються...

Бо вже суне в їх бордель,наближається

Гніву час. І кожен з наспоквитається...


28

ЗЕМЛЯ, В ЯКІЙ РУБАЮТЬ

ТИХИЙ РАЙ

Під небом є земля, де на очах у БогаОблудники рубають тихий райІ не страшаться. В них своя дорогаБез божих сентиментів. ЗазвичайВони з лукавства й моляться. ВідроддяТам горстка є, що золотим тельцемВже й Господа запнули і з пого рдяСебе на стінах вішають взірцем.У тім Краю , у цілого народуСтирають пам’ять, а з душіЗдирають віру наживо й свободуЯк пса припняли і за баришіКупують слово й затикають мову.Поступово конає право там й сваволяРозхристано зухвало вкотре зновуҐвалтує люд й пиячить, а недоляБлукає в тім раю. І тільки в вишиніНа глум цей Бог вже підбира нагоду, Аби воздати кару в судні дніІ гультяям, і рабському народу.


29

* * *

Мені наснились спогади — минуле.Іще колись — воно було майбутнім.Колись — тоді — незнане, незбагнуле,Воно вже встигло стати незабутнім.

Те, що було, знов стало сьогоденнямЗа ніч одну і промайнуло вразЯк наяву, крізь мене, над буденням,Життя мого пронісся пересказ.

Перегорнулись сторінки і зниклиУ променях світанкового дняЙ сховатися між зорей долі встигли,Аби не взнати більше вороття.

3 вересня 2011 р.

30

ВОНА ПРИЙШЛА...

Мряка з дощем переплелисьТак млосно і розтяжно тужно,Що небесами розляглисьЧеканням хмари. Незворушно

Спливає в краплях час по склуІ тільки вітер про барвистяЧуттів шепоче їй, й крізь млуРозтихо кличе тремтом листя.

Вона прийшла із сонцем в жменьці,Все світлом вмила й враз здійнялаРозсиплі промені у серці,Й веселка Всесвіт обійняла.


31

ЗІЗНАННЯ

Тебе зустрів у всесвіті людей,Щоби довіку сяйво це плекатиІ в нім палати. Й посеред тінейГорінням серця світло зігрівати.

Між спалахами грізних блискавицьМені Бог дав тебе оберігатиІ підбирати роси із зіниць,І у обіймах цвіт той пеленати.

Я заплету у твої коси зоріІ укладу на хмарку колихатиВ чуттєвих хвилях, наче в морі,Щоб вічно в ніжності втопати.

Під переспів цілункових дощівВіків до спливу віддано кохатиТебе єдину – я дарунок долі стрів,Аби ніколи більше не втрачати.


32

ТОБІ

Тобі співаю піснь кохання,І йду в майбутнє навмання,І не очікую вертанняВ минулі дні. Лиш пізнання

З тобою вічності волію.Тобою дихаю й зорію,Щодень зчаровуюся й млію,Бентежусь, плачу і радію.

Тобі дарую шлях життя,Свої надії, сміх, страждання,А ще – мандрівку в майбуття,Любов, надії й сподівання.

Тобі курличуть журавлі,Буяють квіти й сяють зорі,Вранці щебечуть солов’ї,Я ж – віддаю всю решту долі.

З тобою лиш себе розділюДо серця крихт, без каяття.Тобі до ніг встеляю мріюЙ себе всього – без вороття.


33

СПОДІВАННЯ

Я сподіваюся у тебе завітатиТаємними стежками, до глибин.В них світ незнаний відшукати,І там лишитися, пірнути в його плин.

Потрапити до твоїх мрій і заблукати,Дістатися до тихих вод душі,Із них напитися любові й прочитатиВсі таємниці, сховані в тиші.

Тебе тримати за долоню кожен деньНемов в останнє. І не відпускатиАні на мить. Пізнати сенс твоїх пісеньІ в серці любому ніколи не вмирати.


34

ВЖЕ НЕ МОЯ´

Вже не моя, але в мені– навіки.Вже не зі мною, але у життіНесу в собі твоєї вдачі ріки,Бурхливі й тихі, грішні і святі.

Сльоза твоя– то крапля серця мого,А тихий смуток – йо го каяття.Під небом не існує більш нікого,Крім тебе в світі. Решта – забуття.

Вже не моя . Та все іще зі мною.Десь в глибині, на долі скрижалях,Я ж – лиш живу і дихаю тобою,Гортаючи в думках життєвий шлях.


35

ЗГАСАННЯ ЗОРІ

Байдужа небові зоряПоволі в самоті згасаєЙ незмітно тускне догоряІ блиск минулого втрачає.

Позбавлена його теплаВона у темряві змерзаєЙ поміж сузір’яного тлаВсіми покинута зникає

Щоб тихо вмерти. Без вогняВ ній сяйво більше не заграє,І знов не спалахне борняЗа іскру світла. Не згадає

Про нею й небо. А зоряВ останнім зойку все лунає,Що лиш йому вона сія,Й зчезаючи у нім, кохає.


36

ПРОЙТИ ЖИТТЯ І ОЗИРНУТИСЬ

Пройти, добігти, промайнути,Слід залишити і збагнути,Що все ж таки не наслідив,Не перебув – таки прожив

Свій часу шлях, з’яву єдину,Що невблаганно мчить до сплинуУсе стрімкіш. Без вороття...Й чи згадка там чи забуття

Ховається в байдужій мліЙ в кістках холодної земліТа й нас ковтає, хто це знає...Лиш Бог один – Він суд звершає.

Творити, жити, народити,Дійти межі буття й прозріти Що дихав, а не продихнув,Щось розпізнав – не зазирнув.

Щоб пустку страху й марноти,В ту мить останню не знайтиЯк з краєм станеться зіткнутись,Й було б не прикро озирнутись.


37

СВОБОДА

Свобода! Із зашитими вуста ми,З брехнею у вухах й словами,Що хтять із зовні грати намиТа потай панувать мізка ми.

Свобода! Закута щільно ланцюгами,Й одружених кайданами ногами,Що прагнуть руху, і рукамиЗцілованих кривавими цвяха ми.

Свобода! Із павутинням, що ниткамиЗплітає очі, щоб не йти шляхами,До правди мертвих і живих. З думками,В яких пульсує вже віками

Свобода! Її не викупиш гроша миЙ не закатуєш батогамиІ не запнеш в куток кийками.Не вб’єш уже. Під небесами

Вона є вічна. Янгола миЇї на Землю Бог спустив і намиСвобода дихає і кличе голосамиБезсмертних лицарів із вільними серцями.

12 жовтня 2011 р.

38

БОЖЕСТВЕННЕ ВІНЧАННЯ

Зазорювалась вічність і сміяласьПонад Землею і у ній самій,Коли народження із смертю повінчалось,Й в саду раєвім розважався Змій,Любове ж перша із гріхом стрічаласьНавіки вічнії в століттях завітій,І радість з горем назавжди побралась,А перша усмішка – з останнім рухом вій,Мов юність з старістю зв’язаласьЩе з криків немовляти, з перших мрій,Й до миті судної, в якій то все зосталось,Та волі Божої… Його таємних дій.


39

СПРАГА...

Поцілуй, націлуй, зацілуйКраплю всесвіту вічно тривкого.Крихту неба вхопи й подаруйСмаку тяглість солодко-терпкого.

Покохай, накохай, закохайМені зо рей дощі нескінченні,А в нектарі блаженства нехайБудуть квіти його височенні.

Приголуб, наголуб, заголубЗовсім трохи тепла, щоб без краю,Обпали лише хвилею губ,Так, щоб смак — мов падінь водограю.

Полюби, пригорни, обіймиМені плеса річкового ніжність,В занебесся до Бога здійми –І я піду з тобою у вічність.

22 листопада 2011 р.

40

ДОНЕЧЦІ

Лише тебе я колихав ночами,Лише тобі співались колискові,Для тебе златом спалахнули зоріЙ кружляють досі дивними танками.

Лиш за для тебе сонце вранці сходитьІ місяць по ночах свої казки шепоче.Так чари діють й Провидіння хоче,Яке із тебе погляду не зводить.

Бо ти у Бога обрана. Він в янгола з крилаЗдмухнув пір’їнку щастя – диво долі,Й спустив тендітно на твої долоні,Щоб Його квітка на Землі зросла.

Все це для тебе. Ти лиш розквітай.Не бійсь, візьми це щастя в жменькуЙ до серця поклади в кишенькуІ з ним живи, радій, кохай і знай

Що я лише тобою дихаю і тішусь, Твоєю мовою дзвенять лише-но мрії, В твоїх очах душа лишень ясніє,Що ти в мені. Я ж – лиш твоїм залишусь.


41

* * *

Помолись за мене Богу, мамо.Якщо знаєш як – я вже забув.Розкажи, що каятись ще рано,А народження своє я вже відбув.

Попроси не голосно, не слізно,Просто пошепки, і десь не на виду,Щоби Господу не видалось, що пізноЯ колись до Нього сам прийду.

Поясни, що я вже у дорозі,Тільки десь затримався в життіНенадовго, і вже десь невдовзіЯ в Святім з’явлюся обійсті.

Розкажи, що я вже вивчив мову,Ту, з якою линуть до Небес,Що вмиваю душу й з нею зновуПід Його впаду Всевишній перст.


42

РІЗДВО

Христові сльози підбери,Ними умий душі крихкі перлиниЙ у собі Бога обійми – Пізнай Його страждань краплиниІ ними кіпоть змий, і до небес здіймиЖиття усе. Крізь ночі та крізь дниниУ очі Тайні зазирниЙ відчуй Різдво нової вже людини.

7 січня 2012 р.

43

КОЛИ ПОМИРАЮТЬ ГЕРОЇ

Коли помирають герої –Їх Янгол відносить на свому криліДо Бога в обитель, у тихі покої,Де більше немає горнила борні.

Коли відлітають у небо герої –Їм гори вклоняють верхівки своїІ плачуть дощі, їх освячують зорі,Їм вірні нащадки складають пісні.

Коли йдуть у вічність майбутню герої–Народжує смерть їх проміння у мліІ зрощує гідні звитяг нові долі,І силу народу, і велич землі.

16 січня 2012 р.

44

ІДИ У СВІТ

Не варто правду в дзеркалі шукати:Вона – одна; і не завжди в тобі.Не прагни долі плин переганятиЙ відігравать, мов в карти, в неї дніЧи їх поцупити. Небес не обібрати.

Іди у світ в нім вічність зустрічатиІ бігти босоніж по вранішній траві,Тягнутись ввись, щоб сонце обіймати,Вночі ж – первісній тішитись зоріЙ відкритим серцем Бога цілувати.

Бо хвиль розплесканих уже не позбиратиВ життя намисто. Чи хіба у сніЙого можливо знов спостерігати,Або ж у згадках. Далі ж – мить чи дніБуде даровано; Ніколи не пізнати…

30 січня 2012 р.

45

ТИ ЗНАЄШ… ТИ КОХАЄШ…

Ти знаєшдуші моєї всі джерела і глибини.

Ти граєшна струнах серця і вночі, і в днини

Й танцюєшна вістрі леза гострого життя.

Здіймаєшміж тихих вод ти водограїв співи

Й палаєшвогню багаттям і в потоках зливи

Пустуєшніжністю, пірнувши в забуття.

Кохаєш…ти любиш так, ніби шукаєш віри.

Пливеш-втопаєшв обіймах, що не знають міри

Й даруєшмені п’янкий смак свого почуття.


46

* * *

Як па горби були високими, мов гори,А скелі досягали до небес,То й квіти були більше кольорові,І чарував нас блиск озерних плес.

Безкраї ніжками вивчалися простори,Коли їх пестив Бога ніжний перст,Й дитячі думи, чисті, неозоріНе знали ще, що в долі є свій Хрест.


47

ОМАНА

Не йди шляхом всевидячих сліпців,Які, плазуючи, повчають як літати,І затискаючи ґвалт тисячів ротів,Вчать батогами мовчки розмовлятиПро вільність слів. У прірву манівцівВони штовхають, аби там блукатиТи б міг до скону, й не шукав шляхівДо світла правди. Де не розпізнатиГлас Господа від голосінь скопців,Хотінь співати від тяжінь волатиУ камері життя, де мряку ліхтарівЗа сяйво сонця вчать тебе вбачатиЙ довіку не прозріти. Безлічі життівБезликих там готові розмінятиНа блиск монети й на кінець світів,Щоб ти себе зумів перебрехатиЙ, уярмлений в душі обглоданій, катівСвоїх й у со бі вже не міг здолати.


48

ОСТАННЯ КРАПЛЯ

Сльози Всевишнього оплакують людину,Вмивають виразку відмови каяття,Й, обпалюючи гнівом шлях загину,Остання крапля розтрощить буття.

І відкупитися молитвою від БогаНе вдасться вже. В очах Його давноНема невинних… Є лише дорогаУсіх на плаху, по життєве дно.

Там, без лахміття виправдань, душаОголена, прибита покаяннямДо скелі із гріхів, себе не спокуша,Зазнає ляпаса всевишнім покаранням.


49

ДЕСЬ ЗАГУБИЛАСЯ ЛЮБОВ…

Десь загубилася Любов...Незмітно якось так, немовЩе мить тому вона літалаВ диха нні вітру і пірналаВ сердець биття. І знову, зновНаскрізно душі обвивалаІ ними тішилась Любов...Була, мов вічність. Грала кровУ ній як море. І не зналаНі часу, ані меж... КохалаВона до дна, до молитовІ вглиб небес... ОпанувалаНад смертю та життям Любов.А потім зникла... Між дібровНеначе, між людьми, гуляла,Грала на струнах, піснь співалаЙ тендітно ніжила тепломТа, раптом, – зчезла, заблукала,Десь загубилася Любов...


50

ОСТАННІЙ СНІГ

Самотній сніг розгублено кружлявМіж небом і землею в танку смертіВ цілунках юної веснянки. Він шукавПриречено рятунку в круговертіЇї диха ння. І зітхав. У вогкості падінняРозгублено сніжинками блукавВ тяжінні млосному уже невоскресіння.І врешті здався… До землі припавРозпла стано сльозою… Й вороттяСніг не чекав. Він, танучи, вмирав,Й скропив собою знов цвітінь життя.


51

КОХАТИ

Кохати. Переплести сь руками, наче квіти,І ніжність крихтами бездонно устелятиНа тло натхнення. Обіймати. І не зомліти.Лиш в хвилях тремту відчайдушно колихатиРосу в устах. І увібрати усе до краплі. СпокуситиДо пристрасті, де в безладі шалено загравати Із божевіллям. І благати сердець у ньому не спалити.А потім пошепки у Всесвіт закричатиЩоби і в янголів крилатих пробудитиЧуття, незнані їм, щоб зорі привітатиОфіруванням. Цілувати. Тендітно-палко. І волітиЛюбов сумирну десь не розплескатиУ вирі запальнім. Кохати. І цвіту того не згубити.

7 квітня 2012 р.

52

* * *Ні, не хочу, щоб ти була ворогом,А ще більше, щоб я тобі – другом,І не прагну вбачать тебе посохом,А тим паче себе – твоїм плугом.Ти не є ні гріхом, ані спокутом,Ні надією, ні рятуючим кругом.Все це – пустка, прихована слоганом,Тимчасовість, що грається з духом,Та, що вмре, що розвіється порохом,Над новим розквітаючим лугом.


53

ДАР

Свою руку тобі без вагання подамЩоб не зміг ти зі шляху звернути.І плече своє в поміч для тебе надамЩоб ти встиг в далечінь зазирнути.

Свою спину підставлю я твоїм ногамЩоб зумів ти вершин досягнути.А ще серце своє у пожертву віддам,Щоб навчився ти Тайну збагнути,

І любов в подарунок без жалю додам,Аби Вічність ти взнав, яку годі забути.Я життя без останку тобі передам,Щоб ти спробував смерть оминути.


54

ТЕНЕТА НЕЗВІДАНИХ МРІЙ

Пірнувши в вир, уже без вороття,Все сподіваєшся у нім не блуканутиІ, не заплутавшись у ниточках буття,Одну, не плутану, волієш ще відчутиЙ за нею йти? Крізь терни в майбуття?І врешті щось таємне осягнути?

До простоти ускладнивши життя,Ти думаєш, що зможеш все збагнутиІ, обдуривши музу забуття,Узріти те, чого не оминутиВ часи прийдешні? І без каяттяГадаєш в очі Богу зазирнути?

Що в них побачити ти прагнеш? МаячняВідлуння слів, яких давно не чути,Й речей існуючих тенета пізнанняНе заворожують? Ти мрієш досягнутиВершин незвіданих? Приховані знання?А власних демонів не пробував замкнути?


55

ЗНІЖЕНЕ ЦВІТІННЯ

Покладу потайки до губ свої перстаЙ приховано замкну твоє тремтіння.Не треба слів, звільни від них уста,Вдихни у серце із вишин зорінняЛіхтариків від Бога. НебесаРозплакались дитячим хлюпотіннямІ туляться краплинки, мов роса,Щоб лик твій обійняти. ВорожінняСтискає груди, а підступна млаВідверто кличе здатись в володінняТенет незримих, аби ти змоглаПокірно панувати. Провидіння,Нічним офіруванням обвива,Незаймане зціловує творінняЙ розкохано у вирі пориваЛюбов таємну – зніжене цвітіння.

15 липня 2012 р.

56

ЧАС НА ЗМІНИ

В одній, колись заквітчаній, країніНарод приспався (чи забув устати),І розплодились там, як ще ніде до нині,З кубла чужого варвари пихаті,В яких і по ночах і в дниниРефлекс тваринний пожиратиСобі подібних рве. І без провиниТа інших відчуттів, стоклятіВчорашні босяки з широкої стежиниОбсіли люд, зарвались, й в чистій хатіРегочучи паскудять. А між нимиСмердять курви і блазні волохатіВолають п’яні гімни й золотимиПобрязкують цяцьками. Розіп’ятіВідтоді право там й свобода. Тихо гинеУ цій землі зерно, а зайди, мов затяті,Безбожно моляться язиками німими,Та й тішаться, немов своїх «понятій»Від Бога приховали і сліпимиЛюдей зробили, що святих скуплятиБудуть як тушок срібними, маснимиГрішми невартими; і так владарюватиУ куряві сваволі до скінчиниВіків довічних будуть. Де їм знати,Що Бог – не піп, з подачкою не згине,Й вгодованими псами не злякатиГніву небес. А ще, що із темниниСвітанок волі сяє, і що ґратиІржавіють поволі, а з-за спиниНарод заносить кару і тесатиНожі почав давно. Його із домовиниПідняли сурми янголів й повстатиЗве честь Людини. Час настав на зміни!

21 липня 2012 р.

57

* * *

Ми вийшли із глибин блакитно-жовтих вен,Із чорних днів минулого, з легендових давен,Й червоною, багряною кровою пролилисяУ вишиванку долі. Ми в світло уплелисяСлаветними піснями перемог і плачем дів,Ночами тужними і розцвітанням днів,І стали вічним, нездоланним родом,Величним в Бозі, обраним народом.В рушник землі вплелися ниточкамиІз наших пращурів, батьками й діточками,Героями звитяг, що без страху загину,Попрали смерть в борні за Батьківщину.


58

ВЕРШИТЕЛЯМ (ПОСЛАННЯ)

Спускайте псів, хай рвуть, нехай шматують.Оскальте дзвін зубів, нехай для вас вполюютьНових нескорених. Позрубуйте голівДо забуття..., щоб кожен з вас зп’янівЗ дзюрчання крові, з зойку забиття. Хай чуютьУсі навкіл крик схованих страхів і як катуютьВас власні біси. А в примарах снівЗнов прокидайтесь від невбитих слів,Від завиття і марев, що лютуютьВ уяві хворій. Каяття святі вже не дарують.Лиш янголи до гнаних вами співЛуною скинуть й розійдеться гнів,Й не буде вороття. Нові серця зруйнуютьВаші хліви й спаскуджені життя. ЗвоюютьЙ тих псів скажених, й їх поводирів,І Бог не зглянеться до ваших молитвів.


59

КРОК У НІЧ

Ще крок один і увійдеш у ніч.Її тобі ще треба пережити…Зустрівши невідоме віч у віч,У темряві незнаній зрозумітиКуди іти – до зорей горілицьЧи навмання, аби таки зумітиНе заблукати. В намрямку зірниць,Межу незриму все ж переступитиЗ тіней до світанкових променицьІ смугу теміні позаду залишити.Пізнавши долі гру і духу свого міць,В день увійти, аби горіти, жити,Й не падати пред викликами ниць,А власним сяйвом ніч нову зустріти.


60

МИ Є ЛИШ ВДИХ І ВИДИХ

Ми є лиш вдих і видих,Дійсність же – омана;І все було насправді в небутті;Миттєвий спалах тих,Кого поцілувалаРіздва усмішка й смерті. Ми є ті,На кого з карт злостивихРолі розкладалаГрайлива доля десь на самотіІ не цуралась. З праху спопелілихЛіпила дýші й миттю викрадалаЇх в небеса. Гадала на життіІ тішилась з змарнілихУже очей, із іскри, що згасала…Ми лиш ті, що в своїй марнотіВід Божої сльози, що впала,Є відблиском майнулим у бутті.


61

* * *

Твою первинність обгорну своїм теплом,Зігрію ним крихку, як світ, природу,Цнотливий цвіт укрию під криломІ промолю, і прокричу, про зірку нову Богу.

І вся планета вкриється добром,А небо краплями чарівну вмиє вроду,І рознесе відлунням між дібров,Що більш красі, і дивині, не буде переводу.

Невинність цю, що грає джерелом,Вбиратиму немов цілющу воду,Її співатиму як свій святий псаломЙ прошепочу , і пронесу її через негоду.

І всі тенета світу легко розірву. Одним вузломСплету дороги в згоду.Ти стала моїми і дійсністю, і сном,Тебе вдихаю як Життя, як Долі нагороду.

12 січня 2013 р.

62

ВІНЕЦЬ

Не переймайся чи десь пекло плає.На марно це. Лиш тремтом клаца лікДо дзвону судного, який переламаєТвій раптом швидкоплинний вік.І тільки той Дзвонар високий знаєХто впаде і куди. Ту волю не уникНіхто іще. Лиш мент – і вже немаєТебе ніде. Весь світ навколо зник

Й вже не повстане. Сурма заволаєВ ту мить, коли чеснота й гріхВпадуть на терези і вирок пролунає,А ти триматимеш чудовисько за рігЙ втопатимеш у юшці, що палаєБез часу й міри. Неосяжний сміхНад долею нікчемною заграєІ розчавить буття. Ти підеш за поріг

Без вороття. Душа тоді узнаєДух провидіння й чи раніш ти змігБувати тим, який не заблукає,Що шлях пізнав поміж земних дорігЩе за життя. І янгол проспіваєПісню рішальну, сонм для тих, хто лігВ землю скорботи. Суд вже не чекаєНа каяття. Ти взнати істину устиг?Пізнаєш смертю. Бог там сповідає…


63

ГРА ТІНЕЙ

З тіней престолів простяглися рукиБрудні і засмальцьовані від картКрапле них. Зтерті долі. Чутно лише звукиОшуканих від слів. В тих душах виє гартНаживи й блуду. В мертвої Любові тихі луки.Розпо між молитвів звели на глум і жартСамого Бога. Церковники ж Ісусовії мукиНа гроші розміняли. Там злодіїв з-за ґратЗвели в божків, а вбивці й недоукиУ святці й в вчені записались кров’ю страт.І плодять спів серед злотих покоїв крукиПро злет гріха, жадо би й марність втрат.Світ збожеволів! Вимерли науки!А розумом кермує гра у фарт!

16 липня 2013 р.

64

МУЗИКА НА ДВОХ

Зіграй мене на клавішах свого піаноСпочатку так, мов мед в вустах поплив,Щоби на смак – солодко й нездоланноНектаром всесвіт землю запліднивІ ліг туманом нуги. Сплутано і п’яно.Додай мене між нот своїх, між злив,Поміж дощів, по краплі – різногранно.А як схмелієш – хай настане зривМелодії із блискавок. Спонтанно…Щоб небеса спів златих струн укривІ в вирі все заграло – пристрасно, органно.Щоб світ до нас зоріння прихиливЙ зачарувався. Граймо бездоганно,Без слів, без фальші – музику Богів.


65

МИ ЛИШ ОДНІ

Кохана, уяви собі – ми лиш одні.Самі-самісінькі. І всіДалеко так, не на Землі.Тут – тільки ми. І в ночі тихі, і у дні –Лиш ти і я… Немов у сні…В коси вплітатиму ясніРозкішні перли зоряні.Вмиватиму вуста твоїСріблом джерел. Я у вогніСерця згартую в купиніНеопалимій. Блиски ж світовіПринесуть в сад дощі рясні – Квіткові, вічно весняні…Нам завірюхи зимовіТворили б роси казкові.Ти тільки, люба, уяви – ми лиш одні.Хоча б на мить… Як в дивині.


66

ЩО Є ЛЮДИНА – КРОВ БОГІВ?

Що є людина – кров богівЧи ріки крові саморізу?Свист віковічних батогівІ шлях угору – аж до низу.З дитячих сліз – вся сіль морів.В хвилі прихованого сказу,Між величі порожніх слів,Ковтає Землю прірва часуЙ не відригне. Вселенський гнівНесе людину в небуття,Вона, під сонмів переспів,Трима лиш вітер від життя,А не стремeна долі. Мари снів.Колись вінець природиВраз обернувсь у самоворогів.В людськім кублі народиДоньок зжирають і синів.Бо люди – пил, засліплена каліцість,Гній задзеркалених світів,Зарозуміла, зверхня ницість.


67

МИ НА ВІЙНІ

Ми на війні – безжально нескінченній,В якій тріумфом буде лише смерть.Трофей її – життя. У битві цій буденнійЛюдину фатум змолює на дертьЙ вихаркує вже мертвою. Бог – геній!Він вкинув люд в довічну коловертьРіздва й надії – вічній й нездійсненній,І перемога в цій борні є – гідна смерть!


68

МИ – НАЦІЯ!

Наші серця – Майдани прагнень волі,У венах – пульс до змін без вороття.Наше життя – багряний згусток крові,Що зве на чин, а не до каяття.Наші долоні стислись в кулак долі,В раменах – меч, а не рабів ниття.Ми – є Народ, що правду несе в Слові,Ми – Нація, що творить МайбуттяРішучо й праведно. Немає в нас сваволі.Ми – є Любов і Смерть, як закляттяДля друга і тирана, для зерна в полові,Святої справедливості буттяІ честі лицарів. Ми – Люди хліба й солі,Ті, що не знатимуть ніколи забуття!


69

Я ВСЕ ІЩЕ З ТОБОЮ

Я все ще із тобою, хоча й знаю,Що більш ми не шукатимо зірокІ блиску їх в очах твоїх не взнаю,Ні погляду, ні голосу. Мій рокТаким настав, що вже не потримаюДолонь твоїх, і з ніжних пелюстокСмішинку не зберу і не сплету казок.Та все ж я незбагненно відчуваю,Як ти, бува, крізь стиснутий ковтокСама собі шепочеш: «Памятаю».Я мов останній твій таємний прихисток –Розпоміж тернами твій сум та біль сховаю.Я через сни знов слатиму звісток,Що в крапельках твої вуста вмиваю,Що, тішучись в усмішках діточок,Тебе повітрям й світлом обіймаю,Що, попри сплив і часу й плин річок,Молюсь за тебе й віддано кохаю.


70

НОВЕ РІЗДВО НАРОДУ!

У Києві весна! Нове Різдво Народу!Людських Майданів гарт забарвив сіре тлоМалюнками краси. Бог розбудив природу.Знов народивсь Христос, а між зими – тепло.Здійнялася зоря – від Заходу до Сходу – І в сяйві боротьби суцвіттям розцвілоБратерство і любов об’єднаного роду,Кайдани що зірвав. Усюди загуло,Почався палкий герць. За Волю! За Свободу!Зродився новий час, похід добра на злоДо нового життя, вкраїнського Клейноду!За вольність, за закон! За сонце, що зійшло!За право і за честь – нову весну Народу!


71

ЦЕ – РЕВОЛЮЦІЯ!

Життя на смак терпке і ледь солодке,Смерть править тим, хто буде вічно житиЙ з мечем її зустріне. Стрітення – коротке.Прокляття пам’яті не буде там служити,Лиш слава є! Буття ж – неповоротке.

Стрімким є чин. Він змінює природуЛюдини й світу. Все життя – війна!Йде заколот еліт і правий бунт народу.У вирі боротьби п’є нація до днаГарт могуття й народжує свободу!

Це – революція! Повстання за життя!Нове диха ння! Час різдва героїв!Це – еволюція! Братерства відчуттяЙ нової нації. Письмо святих сувоївІ долі кращої. Це – шлях у майбуття!


72

ГЕРОЮ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Я на тебе чекатиму вічно.Коли з’явишся ти, навіть мертвий,Цілуватиме ніч очі слізна,Я не дам тебе з пам’яті стерти.

Я любитиму зáвжди і міцно,Ти – мій погляд у Бога відвертий.Чуєш? На колінах ридає Вітчизна,Щоб не бу ли даремними жертви.

Бачиш? Квіти лягають величноТам, де ти був зненацька простертий.Всенародна триває там тризнаЗа Небесною сотнею смерти.


73

ВПОЛЮЙ МОСКАЛЯ!

Вполюй москаля –Чи зблизька, чи здалля!Вполюй москаля –Під ним згорить земля!

Вполюй москаля –Старий блага й маля!Вполюй москаля –Й в труну чи на гілля!

Вполюй москаля –Волі душителя,Й не тільки москаля –А й йóго холуя!

Вполюй москаля –Зчави гнобителя!Вполюй москаля –У цьому честь твоя!

Вполюй москаля –Вбивцю-карателя!Вполюй москаля –Вітчизна й Бог звеля!


74

* * *

Доню, не бійся – я не вмирав,Я відійшов твоїм янголом стати,А ще – над тобою всім небом постав,Щоби могла мене вічно вбачати.

Люба, всміхнися – я інше пізнав.Те, неземне, про яке не сказати.Та все ж, так замало тебе обіймав,Тепер тихо світлом буду цілувати.

Мила, пробач, що так рано поклавСвоє життя на вівтар той. Як знати,Може у смерті я теж смерть поправ,Щоб жити могла ти надалі й кохати.

17 липня 2014 р.

75

ТЕНЕТА ІСТИН

Всього не було. Завжди є і не існує.Усе й усі в хаосі руху виключно покірніТа вже приречені. І Варта все пильнує…Володарі й раби – то божевільні,Що моляться даремно. Полова…У провидіння всі дороги – вірні!Не мають сенсу кроки і слова,Усі вони – заплутані і спірніНе світять променем, приховані в крові.Лиш віра, чин та помисли є сильні!В Творця немає мертвих, всі – живі.Але до кого ж Янголи прихильні? –Питання долі кожного і всіх!Години, дні і миті – швидкоплинні!У сутінках віків і мряці дух в’є гріхЙ тенета смерті. Істини – нетлінні…

23 липня 2014 р.

76

ТИ МЕНЕ ДОЧЕКАЙСЯ

Ти мене дочекайся, знайди в серці сили,Я пове рнуся звідти живим, тільки вір.Сподівайся завжди. Адже ми ще не договорилиУсіх слів. Я наснуся між зтомлених зір.Не відчайся. Я знаю, тебе не зломилиТужні дні. Бо клянуся – злій долі навкірЯ сміявся. Їй в очі сміявся, щосили.Бо живлюся тобою. Бо й в миті зневірЯ з любові зміцнявся. Мене боронилиМолитви. Не скорюся. Твій лицар-жовнірНе здавався. Чекай. Бо замало іще ми пожили,Я вернуся, ти знай. Вітром степу або дощем гір.


77

КРІЗЬ ЧАС

В душі, що вигоряється нутром,Випалюється битвами сумління,Що вкрита ґартом, м’яти полотном,Дощей роси не вистача зкроплінняДля рути-цвіту. Б’ється джереломСерце любові. Стелиться квітінняЖиття розмаїв. Сплетене гуртомЗ води й вогню, із вищого веління,Світло краси зроста, розніжене теплом,Людина постає – творіння провидіння!І, розриваючись між гнівом та добром,Крізь час іде, збира й кида каміння…


78

ЧУЖІ ДАРИ ПОЛОВИ

Чужі вожді несуть у наші очі піски половиЗ темені крізь ночі. Людські почались ловиЗ відусюди. Чужі боги полюють навманняУ пошуках одуреного люду й немовляНароджене в дурмані ще не зна, що у тишіЧужі творці задобреного зла лиш за грошіЗкуповлюють майбутнє твого родуЙ облудливі світи знецінюють природуРіздва спільноти. Овації здіймуть чужі гріхиНад смертю нації, що прийшлі тельбухиЗасліплена приймає за дари і вимирає…З’їдженій душі бракує сили, кволість обираєНе гідність боротьби, а ґонор заздрості і туги,Не чин просвіти – тихий харч прислуги…Чужої милості мінлива гра за спокій в нагородуЗжирає цінності й зерно життя народу.


79

ТЕХНОЛОГІЇ РУЇНИ(Смерть й відродження країни)

Перед тим, як продати державу єдину,Плутократи врізають по трохи країну.Перш, ніж всунути вати у люди й дать різки,Космополи їм фантики вкурюють в мізки.Перед тим як розтерти народ на полову,Напівкровки змивають минуле і мову.Не могли щоб згадати про доленьку вільну – Вівців кинуть в кошару, нескорених – в бійню.А коли впадуть ґрати й повстануть герої,То манкурти дадуть їм легенди й набої.В миротворство заграють тоді різники,Олігархи ж – в народні підуть візникиІ закрутять все знов. Куплять все й розіграють.Й тут – прозрілі прийдуть, всіх на горло скарають.


80

ТЛУМАЧНИЙ МІНІ-СЛОВНИЧОКПОЛІТИЧНИХ ТРАХОЧОК

Політична прострація – тупіння;політична проституція – ганебно,політична порнографія – огидно,політична мастурбація – неплідно,політична агітація – блудіння політична кастрація – революційно,політична люстрація – еволюційно,політична ротація – доцільно,політична ж стагнація – гноїння,політична тушка – просто проститушка.


81

РІДНА МОВА

Ні в Лету, ні в літа не кануло твоє могутнє СловоВоно мов криця зброєю зросло в устах народу,У душах залягло палким вогнем, глибоко й просторовоЙ освячує той шлях, що вказує на згодуТа велич вічності. О, скарбе мій, моя батьківська Мово!


82

НАПУТТЯ

Крізь світло Бога зазирни в життяЙ крізь віхи йди, ступаючи на вітер,Не озираючись, у ритм серцебиття,Свій крок здійсни, аби не стер час літер.Неси з собою щирість співчуття,Збирай, даруй і засівай знов квіти,Діли хліб-сіль як цінність каяттяІ барви створюй. Не спіши тьмяніти.

Розсяяний твій промінь – блиск буття!І шепіт думки – здатен засурмитиВеличним Словом! Гідно! В майбуття!В століть скрижалі! У віках не стлітиЗерну твоєму! Йди без вороттяУ глиб кінця початку. Ґартом оповитийЗ сльози росу скуштуй, не кровопролиття,Тоді зумієш й смерть свою прожити!


83

МОСКОВІЯ

Імперія гріха, сваволі й крові,Пітьми байстрючка, наречена зла,Зачата в півночі під бубни шаманові,Над світом білим тінню пророслаІз хащ болотяних закурене в половіДитя лукавого – країна-град Москва.

Московія – то плем’я без коріння-роду.В ній угро-фінська Меря, Весь й Мордва,В ній клапті Азії ординського наплоду,Холуйство смердів – непроглядна мла,Й поцуплене ім’я Слов’янського НародуІ назва вкрадена у Русів та слова.

Держава-виродок тиранів без любовіСебе у богообраність вдягла,Імперську ж ницість – в лахи пурпурові.А Бога загубила… Там здавнаНе вчать Мухаммада, ані вчення Христові,Там б’ють чолом й правителям – хвала!


84

Пісня «Ватника»(сповідально-затяжна)

Не сепарат і не зрадник вам я,Просто у мене дурна голова.Не знаю де Лондон і де та Москва,Я в школі навчився лише «два до два».

Я ледве умію зв’язати слова.Про честь ані слухом, ні духом не зна.Я міні Хуйло, всім качаю права,Хоч й замість мізків лиш вата одна.

Блааа-блааа-блаж. На херу Крим-наш.Дооон-дооон, дін-дон. Укри єб..ть Лугандон.

У мене лишень то і мрія проста,Знайти горіляки й ще трохи бабла.Мій світ – матюки і брехня про Христа,Я нeлюд «по жизні», а не відо зла.

Продати я здатен усе запростaВітчизну і матір (не раз і не два).Ненавиджу все я, і села й міста,Були би жратва, п’яні шмари й братва.


А може подамся в політику я,Десь щось відіжму, набарижу сповна,Підлижу, промовлю, включу холуяІ стану кермом у якогось човна.

Я просто істота з морального дна,Неначе пороблений був із лайна.Чи я бізнесюк, чи статист, чи шпанаНе так вже й важливо. Подохну – й нема.



85

КВАНТ ПІЗНАННЯ

У квантовій механіці життя –Не заблукати в тіні власних втіх,Де лабіринт в минуле – майбуття,А у прийдешнім – тільки смерті сміх

І порожнеча: з праху в прах влиття…Насправді час – примара плину віх,Як вибух в Космосі, який зродив буттяЙ його ж поглине, заковтне усіх

І не удавиться. Це шлях – без вороття.Ціна пізнання – первородний гріх…Людина ж – мить, рух вій у небуття,Слід від роси міжгалактичних лих.

Печать Різдва й Прощання – закляття,Накладене на долі й злих, й святих.У коловерті сподівань і каяттяТаємне вгледіти час в істинах простих,

Сенс усвідомити й знов Бога, мов Дитя,Себе узріти в скрижалях мирськихТа в вирі Всесвіту. Все людство – сповиттяЗ світла прозрілих та оман сліпих.


86

ВІЙНАВійна – без краю, з усіма усіх…Там в танку смерті тріумфує злоІ править тризну цілковитий гріх,А очі ріже збагряніле тлоІ заливає сіллю… Сліз людських…Кривавий молот б’є життя як скло,Витрощуючи душі з мук плотських,Чавить дихання й розкида на дноКришталики буття. В війні німіє сміх,В ній навкруги все плачем розсіклоІ ціпеніє жах у вирвах втрат і лих…В горнилі бойовищ роджається й теплоГероїв миру, жар сердець живихІ дух ґартується. Любові джерелоЖивить нетлінність цінностей святихІ силу лицарів. В борні все верх бралоЛиш Світла Воїнство і Істин вікових.У вічній боротьбі мечем є лиш доброЙ кується щит замирень світових.


87

ПОРА ВЕСНИ, КОХАНА…

Зоріють ночі, сяють дні…Нам би дожити до весни, кохана.Де води гратимуть чудніЙ земля у квітах дивини зацілувана.

В неопалимій купиніНам би любитись без війни, чекана.Не попектися б у вогніСерцями, де згорять вони. Осанна.

Прозріти б й вийти з осеніНам із коханням, без вини, бажана.Там барви віднайти б ясніЙ купель любові, що у сни заколихана.

Летять сніги мов в дивині…Крізь час, як зможеш, зазирни, жадана,І попри вітри крижаніРозгледь в хуртовині зими як зрана

Заграють сяйвом промені.Як дзвін струни і сила нездоланнаЗвеселять щастям мовчазніТайни життя.Нам би сягнуть весни, кохана.


88

МАТРИЦЯ

Наш Всесвіт – бульбашка в долонях Бога,А світ земний – кулька блакиті гри дітейЙого науки. Він диригент. Він – ноти і дорогаБуття щоденного, молекул, атомів, людейІ космосу зірок… Свята пересторога:Бурлінь життя, закуте в ланцюги смертей,Є світлом злуки. Все йде до порогаДо «до» і «після» злету дихання ідей,В останній крок. Насправді доля – вбога,Жертва спонуки вищих сил речейЗ роси, сльози і крові духу. Року перемога –Тріумф народження і праху апогей.


89

СПОКУТА ЛЮДСТВА – УСМІШКА ДИТИНИ

У щебетанні куль не чутно плач дитини,А реготання вбивць – спів арій на заклання.Їх муза – кров й гарматні блювотини…В моралістичній діареї сенс – посланняПро зкурвлення любові. Тихі дниниЖивуть в труні облудного пізнання…Освітній декаданс у мареннях людиниЖивить нігілістичне мавпуванняЙ згодовує юрбі спотворені доктриниПро сенс речей і спосіб поглинанняЧасу і простору без відчуття провини…Який у смерті колір? Неживий. Конання,Прозоре і порожнє, вигляда з-за спиниНевігластва пихи. Шаленство руйнування В очах плете незримі павутиниХаосу й ладу...

Там стало піснею волання,Убивство ж – тризною без смаку мертвечини,А почуттям вважається зляганняІз совістю та честю. Це – нові цеглиниСтовпів задуреного світу пануванняНовітніх індульгенцій. В тіні гільйотиниВже розпростерта істина. Її зчавлять діянняПсевдопророків і вождів. ПершопричиниЗагубляться в словах про вищі побажанняЙ втопатимуть в трясовині духо-руїниПоки війна і блуд не вдавляться. ОфіруванняВід Немовляти Світла виверне глибиниІ засурмить прозрінням в час стрічанняЗорі спокути людства – усмішки дитини.


90

* * *За Вітчизну хтось воює, хтось – Вітчизною торгує!Хтось за Неньку умирає, хтось – на смерті заробляє!Народ з військом жебракує, дехто – на війні лихвує!Люд крізь сльози дух гартує, кодло покидьків – панує!

Коли ллються крові води – водить нечисть хороводи…Честі шлях пройде крізь броди, чин борні – ціна свободи!Час відплати-осолоди дзвоном б’є сокир в колоди…Слово-дух, щит-меч, клейноди – в злуці – зроджують Народи!


91

ПРО ЧОРНЕ І СІРЕ

На тлі занадто чорного –і брудно-сіре

Може набути білих барвників

Тріумф родже нного – як свято світло-щире,

Веде приречено до смертних кольорів…

20 липня 2015 р.

92

ГЕТЬ ІЗ ЮРБИ!

Вже бийте у дзвони, сокири точіть –Облуда з вогнем на подвір’ї стоїть!Жиди-напівкровки, мордор і хохлиЗачали за НАШЕ криваві торги!

З майданів сердець відплата сурмитьПро сонячне злато і неба блакить,Що вмиється смертю в багрі боротьбиУ куряві чорній зло зрад ворожби

І згине довіку! Люд, лікоть у ліктьВставайте за волю, мечі загостріть!Розправте покірні в догоді горби –Зродіться НАРОДОМ з отари юрби!


93

ДІАЛЕКТИКА(З ТОБОЮ / БЕЗ ТЕБЕ)

З тобою – задихаюсь я…Без тебе – навіть дихати не взмозі!

З тобою – замала Земля…Без тебе – пустки шлях в дорозі!

З тобою я – в вогні згоря…Без тебе ж – прірва при порозі!

Мені без тебе – не життя,В тобі – мій штамп у некролозі!


94

ПРО ЩАСТЯ

На свято в Бога щастя попрохай!Омий ним долю й розплескай усюдиІ скроплять ним серця усі нехайНавколо світу твого спраглі люди!

Який у щастя колір? Як розмай!Розбарвлений, мов веселкові смуги!Він – промінний! Ти лиш його впіймайІ, щоб не стліло, зарозсяй навкруги

Уквітчаним дощем. Нектару водограйВдихни замріяно, скуштуй у вільні грудиІ в душах краплями любові засівай,І щастя житиме в тобі і зійде всюди!


Зміст

Хвилинка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6Дружині . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7Склади моє обличчя з безлічі світлин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8«Будівникам» життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10Ти пам’ятаєш, як колись. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12Ти далеко… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13Що є моє' життя без тебе – пустка! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14Я тебе не забув . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .15Пташенята . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16Не стримуйте на злеті мою мрію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17Плинність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18Усе покину – лиш поклич . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19Світанок йде . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20Розстелю тебе в травах я килимом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21На зупинці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22Розлилися фарби, наче кров . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .23Ранок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24Небо твоїх очей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25У галасі юрби не чутно Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26Вони і ми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27Земля, в якій рубають тихий рай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28Мені наснились спогади – минуле . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .29Вона прийшла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30Зізнання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31Тобі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .32Сподівання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33Вже не моя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34Згасання зорі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .35Пройти життя і озирнутись. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36Свобода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37Божественне вінчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38Спрага . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39Донечці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .40Помолись за мене Богу, мамо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .41

Різдво . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .42Коли помирають герої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43Іди у світ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .44Ти знаєш…Ти кохаєш… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .45Як пагорби були високими, мов гори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46Омана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .47Остання крапля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .48Десь загубилася Любов… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .49Останній сніг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50Кохати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .51Ні, не хочу, щоб ти була ворогом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .52Дар . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53Тенета незвіданих мрій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54Зніжене цвітіння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55Час на зміни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .56Ми вийшли із глибин блакитно-жовтих вен . . . . . . . . . . . . . . . . . .57Вершителям (послання) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .58Крок у ніч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .59Ми є лиш вдих і видих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .60Твою первинність обгорну своїм теплом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .61Вінець . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .62Гра тіней . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63Музика на двох . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .64Ми лиш одні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .65Що є людина – кров богів? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66Ми на війні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67Ми – Нація! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .68Я все іще з тобою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .69Нове Різдво Народу! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .70Це – революція! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .71Герою Небесної сотні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .72Вполюй москаля! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .73Доню, не бійся – я не вмирав . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .74Тенета істин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75Ти мене дочекайся . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .76

Крізь час . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .77Чужі дари полови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78Технології руїни (Смерть й відродження країни) . . . . . . . . . . . . .79Тлумачний міні-словничок політичних трахочок . . . . . . . . . . . . .80Рідна Мова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81Напуття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82Московія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .83Пісня «Ватника» (сповідально-затяжна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .84Квант Пізнання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .85Війна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .86Пора весни, кохана… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .87Матриця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88Спокута людства – усмішка дитини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89За Вітчизну хтось воює, хтось – Вітчизною торгує! . . . . . . . . . . .90 Про чорне і сіре . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .91Геть із юрби! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .92Діалектика (з тобою / без тебе) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .93Про щастя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .94Зміст . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .96

Літературно-художнє видання

Гай-Нижник Павло Павлович

ПЛИННІСТЬпоезія

Для оформлення збірки було використано роботи Миколи Теліженка, Валерія Войтовича, Дарьи Чужой, Олексія Кустовського, Гюстава Доре,

Барбари Ліча, Daisuke Yokota, Robert B. Silvers, Murad Osmann, Agnes Cecile, Nanami Cowdroy, Loui Jover, Barbara Licha, Hossein Zare тощо.

Оригінал-макет та обкладинкаОльги Гай-Нижник

Підписано додруку 10.10.2015. Формат 60х84/16.Папр офсетний. Гарнітура Таймс. Друк офсетний.

Ум. друк арк. 6. Наклад 100. Зам. № 101.Надруковано в «МП Леся».

Свідоцтво про внесення до Державного реєструсуб'єктів видавничої справи серіі ДК № 892 від 08.04.2002.

«МП Леся»03148, Київ, а/с 115.

Тел./факс: +38 050 469 7485, 068 340 8332E-mail: [email protected]

Documents

Павло Гай-Нижникndiu.org.ua/images/book/plynn.pdf«Соборність» (Ізраїль), а також у збірниках української поезії «Вілаґ