PravOA 1-cut.qxd 20.02.2007 13:40 Page 1 - mari.kiev.uamari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/Belomesyatsev-2_PravOA.pdf · зисні основи права. Чи дано

Академія мистецтв УкраїниІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

PravOA_1-cut.qxd 20.02.2007 13:40 Page 1

Академія мистецтв УкраїниІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

АРХІТЕКТУРНО%БУДІВНА ПРАВОСВІДОМІСТЬВ ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ

АРХІТЕКТУРА ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА

ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЦЕСУ

ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАДУМУ АРХІТЕКТУРНОГО ОБ’ЄКТУ

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТУВАННЯ

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БУДІВНИЦТВА

ЕКСПЛУАТАЦІЯ БУДІВЕЛЬ ЯК ЮРИДИЧНЕ ПИТАННЯ

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОЕКТУВАННЯ ТА БУДІВНИЦТВАОБ’ЄКТІВ ІНЖЕНЕРНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ Й ЕКСПЛУАТАЦІЇОБ’ЄКТІВ КОМПЛЕКСНОГО БЛАГОУСТРОЮ ТЕРИТОРІЙ


А . Б . Б Є Л О М Є С Я Ц Е В

П Р А В О В ІО С Н О В И А Р Х І Т Е К Т У Р И

К и ї в«М УЗИЧНА У КРАЇНА»

2 0 0 6


УДК 71.11; 72.01

ББК 85.1 (4 Укр)

Б 24

БЄЛОМЄСЯЦЕВ А. Б.Правові основи архітектури / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мис%

тецтв України. — Київ: Музична Україна, 2006. — 544 с.

ISBN 966%8259%25%4 ББК 85.1 (4 Укр)

Книга є продовженням студій автора, розпочатих монографією «Філософські основи архітектури»(Київ: ІПСМ АМУ, 2005). Зроблено спробу систематизувати позитивне право, тобто законодавчу ре%альність України за станом на 1.09.2006. У ряді випадків проводяться аналогії із законодавством Ро%сійської Федерації та США. Головний висновок із систематизації матеріалу полягає в тому, що назріланеобхідність розглядати архітектурне право як відносно самостійну галузь права, а переважну більшістьдержавних будівельних норм як норм права, тобто норм, які регулюють стосунки між людьми, а не нормтехнічних, які регулюють ті або інші виробничі процеси. Інакше кажучи, право є не тільки формою ор%ганізації архітектурного процесу, але й істотним компонентом змісту архітектурної діяльності.

Монографія розрахована на фахівців в галузі правових відносин в архітектурно%будівній сфері,студентів ВНЗ і факультетів, які вивчають відповідні дисципліни, архітектурознавців, а також будецікавою широкому загалу читачів, які не байдужі до правових проблем архітектури.

Бібліограф.: 252 поз.

Рекомендовано до друку Вченою радоюІнституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України

Рецензентичлен�кореспондент Академії мистецтв України,

доктор архітектури, професор М. М. Дьоміндоктор архітектури, професор В. Й. Кравець

доктор архітектури, професор Г. Й. Фільваров

В оформленні обкладинки використаний офорт Дж. Б. Піранезі (1720–1778)

«Храм Фортуни (храм Конкордії)», 1756 р. (аркуш із серії «Римські старожитності»)

ISBN 966%8259%25%4

© А. Б. Бєломєсяцев, 2006© Інститут проблем сучасного мистецтва АМУ, 2006© Видавництво «Музична Україна», 2006

Б 24


ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Що є найважчим у роботі архітектора? Що відбирає найбільше часу, сил інервових кліток? Це давно вже не пошук пропорцій, образів, художніх прийомів,а рутина погоджень і захисту розроблювального проекту. З архітектури монотон%но вимивається художня творчість, вона заміняється бюрократією. Дефіцит фа%хівців, здатних не тільки малювати, але й доводити проект до будівництва, визна%чається консерватизмом і відірваністю від життя системи профільної освіти. Во%на починається з безглуздого екзамену з малювання, яким практикуючий архітек%тор займався давно або не займається взагалі у вільний час. У проектній майстер%ні побудова аксонометрій і підбор з бібліотеки архітектурних деталей давно мо%нополізовані комп’ютерами. Архітектор сьогодні може обійтися без малювання йнавіть без креслення. Він не згадує про вищу математику й опір матеріалів. Йогоповсякденний професіоналізм на 99% визначається знанням сотень будівельнихнорм і здатністю лавірувати між ними, жадібністю замовника й капризами чи%новників.

Що залишається в архітектурі на долю мистецтва, творчості, якщо практич%но кожне архітектурне рішення визначене нормами, а воля творчості зводиться восновному до виникаючої іноді можливості вибрати одну з декількох припусти%мих норм?

Можливо, я дещо згустив фарби. Однак очевидно, що в архітектурі сьогоднідержавна норма підкорила собі творчість. І в цьому смислі можна сказати, щоархітектура повинна розглядатися не тільки як мистецтво, але і як одна з галузейправа. Дії всіх учасників архітектурного процесу обґрунтовані. Право при най%ширшому його розумінні полягає в тому, що воно дає визнану в цьому суспіль�стві, його практичному житті обґрунтованість, виправданість певної поведінкилюдей, свободи (можливості) такої поведінки. Або інакше: про право (у найшир%шому значенні цього слова) можна говорити там, де для певної поведінки йучинків, їхньої можливості реально існує, затвердилося й здійснюється в життєвійпрактиці достатня підстава.

Правове регулювання зачіпає не тільки зміст власне проектування, але йсполучені ланки архітектурного процесу: задум об’єкта, його будівництво й

5



експлуатацію. Життєвий цикл об’єкта починається з того, що замовник уловлюєвласне бажання або суспільну потребу, що витає в повітрі, у будинку з певноюфункцією в певному місці. Це творчий момент архітектурного процесу, що пе%реривається перевіркою задуму на відповідність законодавству: чи можна одер%жати право на використання землі, яка сподобалася, чи відповідає задуму їїцільове призначення, якщо ні, то — чи можна його змінити, чи можливий тутоб’єкт задуманої потужності?..

Тільки у випадку позитивних відповідей починається наступна фаза життєво%го циклу будинку: його проектування, трансформація розмитого, переважнофункціонального образу в голові замовника у комплект креслеників, комп’ютер%ну віртуальну модель, макет. Архітектор далеко не вільний у своїй творчості. Вінможе проектувати тільки так, у тій послідовності, з використанням просторовихрішень, функціонального наповнення й конструктивних схем, які дозволені зако%нодавством, передбачені будівельними нормами.

Розроблений проект повинен пройти юридичні процедури погоджень, екс%пертизу, затвердження. Тільки після цього починається «відкриття будівництва»— правове оформлення механізму кооперації замовника, архітектора, будівель%ника й держави при втіленні об’єкта в натурі. Воно закінчується оформленнямздачі будинку в експлуатацію. Але правові взаємини діючих осіб на цьому незакінчуються. В архітектора залишаються авторські права, у будівельника — га%рантійні зобов’язання й відповідальність за стійкість будинку, у власника —обов’язок правильно його експлуатувати, а в держави — контролювати виконан%ня всіма особами своїх обов’язків, видача дозволів на реконструкції об’єкта, змінуйого функції, і — нарешті — знесення і дозвіл на проектування наступного бу%динку.

Коротше кажучи, архітектурний процес не просто регулюється правом, як ібудь%яка інша діяльність. Він просякнутий правом зсередини і обплетений нимзовні. Право стало істотним (якщо не основним) компонентом архітектури. Томуназріла гостра необхідність розібратися в механізмах їхнього внутрішнього зв’яз%ку й взаємодії.

Для початку визначимося із взаємодіючими об’єктами.Під архітектурою ми розуміємо творчий процес створення й зміни образу

використовуваного людиною простору: будинків, їхніх систем і зв’язків.Фазами цього процесу є:– задум архітектурного об’єкта: створення його віртуального уявного образу,

концепції;– проектування: об’єктивація, збагачення й уточнення образу, його ув’язу%

вання із навколишніми об’єктами, перенос на паперовий або/і електроннийносій у стандартній формі;

– узгодження проекту з державними органами й зацікавленими особами,громадськістю; внесення до проекту відповідних змін;

– будівництво: втілення образу в матеріалах і конструкціях;

6

ПРА

ВОВІ

ОСНОВИ АРХІТЕКТУРИ


– експлуатація: реалізація функціонального призначення об’єкта, його зміни(перерозпланування, реконструкції, прибудови тощо);

– знесення об’єкта й початок нового процесу.Архітектор є не єдиним творцем образу. Його співавтори — і замовник, що

вловив суспільну потребу в об’єкті, що задумав його; і чиновники, і «представни%ки громадськості», які змусили архітектора вносити в проект численні виправ%лення; і будівельники, що спотворили й спростили первісний задум; і користу%вач об’єкта, який за своїм розсудом змінює функції, функціональні зв’язки й са%му структуру будинку, і той, хто добудовує, перерозплановує його; і обивателі,під смаки яких, приймаючи свої рішення, підбудовується й замовник, і архітек%тор, і чиновник.

Під правом ми розуміємо систему соціальних загальнообов’язкових норм,дотримання й виконання яких забезпечується державою1. При цьому необхіднорозрізняти сутність і явище права. З явищем все ясно: це позитивне право, тобтореальна система законодавства й інститутів, що забезпечують його дотримання,що несе на собі масу випадковостей. Вони обумовлені історією, політикою, особи%стостями й міжособистісними відносинами, і, між іншим, не�правом. Що ж сто%сується сутності права, то це проблема, на яку дуже по%різному дивляться пред%ставники різних наукових шкіл. Не вдаючись у подробиці теоретичних дискусій,зупинимося на терміні «природне право» як інтуїтивно більш зрозумілому длянеспеціалістів2, такому, що віддзеркалює причинно%наслідкову обумовленістьправових норм, їхню сутність, їхню логіку.

Природне право — це методологія, філософське бачення правових явищ, ба%зисні основи права. Чи дано воно Богом, природою, історією або об’єктивнимиумовами життя суспільства, — не суть важливо для цієї роботи. Ми в ціломурозділяємо точку зору фахівців, які вважають, що «під природним правом можнарозуміти сукупність об’єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття(волю, рівність, справедливість тощо), а також універсальних норм і принципів,які втримуються в основі всіх правових систем»3. Відбиття природного права всуспільній свідомості — це правосвідомість.

У центрі сучасного розуміння права стоїть людина. Її «життя й здоров’я,честь і достоїнство, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищоюсоціальною цінністю. Права й свободи людини з їхньої гарантії визначаютьзміст і спрямованість діяльності держави» (ст. 3 Конституції України). Низкаправ людини Конституція виділяє як фундаментальні, цілеполагаючі для держа%ви та її правової системи. «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах» (ст.21). Саме свобода й рівність громадян становлять сутність права у цивілізованому

7


1 Юридична енциклопедія. — Київ, 2003. —Т. 5. — С. 5.2 А перед професіоналами в галузі філософії та соціології вибачимось за дещо нетра%

диційне застосування терміну.3 Філософія права: Навч. посібник / За ред. О. Г. Данільяна. — Київ, 2005. — С. 175.


суспільстві. «Право — це свобода, обумовлена рівністю, рівна міра свободи (пра%вомірний порядок)»4.

Природними правами Конституція України проголошує «невід’ємне правона життя» (ст. 27), на працю й «на належні, безпечні і здорові умови праці»(ст. 43), «на безпечне для життя й здоров’я довкілля» (ст. 50). При цьому «держа%ва захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю про%дукції та усіх видів послуг і робіт» (ст. 42). Людина має «право володіти, користу%ватися й розпоряджатися своєю власністю» (ст. 41). «Кожний має право на жит%ло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудува%ти житло, придбати його у власність або взяти під оренду» (ст. 47). «Громадянамгарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості» (ст.54), «цензура заборонена» (ст. 15). «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкодуприроді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66). «Зем%ля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси…, є об’єктамиправа власності Українського народу… Кожний громадянин має право користува%тися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13).

Якщо підсумувати ці природні людські права й перекласти їх на архітектур%ну проблематику, можна вивести кілька формул природного права в архітектурі:

1. Людина має природне право будувати на своїй землі те, що потрібно їйдля житла, підприємницької діяльності й самовираження.

2. При цьому людина повинна дотримуватися прав інших на безпеку(санітарну, пожежну, конструктивну, екологічну), а також на рівну можливістьбудувати.

3. Будівництво не повинне заважати рівному доступу людей до об’єктів за%гальнонародного надбання, насамперед, природних ресурсів: лісів, водоймищ, атакож транспортної та соціальної інфраструктури загального користування, дозагальної землі.

Чи відноситься до основних прав людини право на естетичне середовище пе%ребування? Ані в Конституції України, ані в Загальній декларації прав людини5 ятакого положення не знайшов. Втім, при розгляді деяких архітектурних проектівварто було б користуватися статтею про заборону катувань.

Головні труднощі розуміння й дослідження природного права людини будува%ти полягає в тому, аби розглянути в ньому фундаментальний принцип природногоправа — рівність. Стосовно до питань власності Г. В. Ф. Геґель відзначав, що рівність— це рівне право володіти власністю, а не рівна кількість власності, якою люди во%лодіють. Відповідно, аби бути суб’єктом рівності, суб’єктом права, людина повиннамати власність. Нехай найменшу, але мати, тобто бути учасником цих відносин.

8

ПРА

ВОВІ


4 Теорія держави і права: Академічний курс / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. —Київ, 2006. — С. 248.

5 Прийнята й проголошена Резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10грудня 1948 р.


Взагалі ж, К. Маркс лише розвинув цю ідею, показавши, що є клас, позбавле%ний власності, — пролетаріат, який перебуває поза системою буржуазного права.І хоча сьогодні згадувати Маркса у зв’язку з теорією права немовби не пристойно,його методологічні підходи можуть бути корисні для розуміння правової приро%ди архітектурного процесу. Ми ніколи не зрозуміємо сьогоднішніх містобудівнихконфліктів, якщо не побачимо за ними принципового соціального протиріччя:існують люди, що є суб’єктами архітектурного бізнесу, і люди, які в ньому не бе%руть участі. Є люди, що прагнуть реалізувати своє право будувати і відстоюютьсвою рівність у цьому праві. А є люди, які не мають можливості будувати, не ко%ристуються цим правом і — відповідно — не визнають цього права за іншими.Архітектурних конфліктів практично немає в селах. Там є земельні конфлікти.Але якщо ти вже одержав землю, будуй, що душі завгодно. Тут кожний є власни%ком будинку й потенційним забудовником. Тут рівність у праві будувати є ре%альністю. Один побудує хату, інший — палац, але право будувати потрібно обом.

Інакше — у сучасному місті. Більшість городян не є забудовниками, хоча йкористуються плодами діяльності забудовників. Для розуміння правової системиархітектури надто важливо розібратися з розмаїттям суб’єктів архітектурногопроцесу, які вибудовуються у досить складну систему:

1. Забудовник, котрий замислює об’єкт, здобуває право землекористування,забезпечує його проектування й будівництво. Відносно уособленими елементамизабудовника є архітектор і будівельник, які матеріалізують спочатку в креслени%ках, а потім у камені задум забудовника. Гіпотетично забудовник може бути самсобі й архітектором, і будівельником, як це зазвичай є в «селянській» архітектуріабо в сучасному бізнесі, схильному знімати пінки із усього, у тому числі заощад%жуючи на гонорарах незалежних архітекторів і будівельників шляхом створення«придворних» архітектурних і будівельних підрозділів. У кожному разі відносиниміж забудовником, архітектором і будівельником є цивільно%правовими, тобтодоговірними відносинами рівноправних суб’єктів.

2. Користувач архітектурного об’єкта. Він так само є неоднорідний. У йогоструктурі можна виділити власника (що придбав або проінвестував об’єкт), орен%даря й відвідувача, що особливо важливо для комерційної нерухомості. Саме длякористувача будується об’єкт, користувач надає зміст його існуванню або робитьйого безглуздим. Комерційний успіх архітектурного твору — це успіх у користува%ча. Нормативна база будівництва забезпечує безпеку користувача і його комфорт.

3. Сусід, поруч із яким об’єкт будується, і може тією чи іншою мірою зачіпа%ти права, законні й незаконні інтереси: закривати гарний краєвид з вікон або со%нячне світло, зливати на ділянку воду з даху або бути джерелом шуму. Нарешті,об’єкт може представляти для сусідів санітарну й екологічну небезпеку.

4. Городянин, що повз об’єкт ходить (їздить). У коло його інтересів входятьестетичні якості об’єкта, його містобудівна доречність, вплив на пішохідно%транс%портну інфраструктуру, збереженість рекреаційних зон, можливостей розвиткусоціальної інфраструктури, збільшення навантаження на неї.

9



5. Власник інженерних мереж та інших об’єктів інженерної, транспортної,соціальної інфраструктури, без використання яких об’єкт не може повноцінноексплуатуватися.

6. Держава, яка регулює архітектурний процес, забезпечує його законодавчу йнормативну базу, контролює її дотримання, а також виконує дозвільні процедури.

Ми немовби забули про ключову фігуру будівельного ринку — інвестора, —але це не так. Інвестор завжди збігається або виступає уособленою частиною абозамовника, або користувача, або того й іншого водночас. Інвестор%спекулянт, на%приклад, який скуповує квартири у споруджуваних будинках для наступного пе%репродажу, з точки зору архітектурного процесу є користувачем. Корисна влас%тивість квартири, яку він використовує, — її здатність бути проданою за більш ви%сокою ціною, що акумулює основні споживчі якості житла. Таким чином, інвес%тор в архітектурному процесі виступає професійним користувачем або користу�вачем�експертом.

Право покликане регулювати відносини між усіма суб’єктами архітектурно%го процесу. У силу їхньої численності й розмаїття, певного конфлікту інтересів ізприводу будівництва будь%якого об’єкта архітектурно%будівельне право неминучеє складною системою, в якій переплетено цивільно%правові й публічно%правовінорми. Історичною особливістю нашої архітектурно%правової системи є доміну%вання публічно%правових відносин, які регулюють безліч питань, по суті стосов%них до цивільного права. Це спадщина радянського минулого, коли держава булав одній особі й регулятором усього архітектурного процесу, і замовником, і інве%стором, і власником основної маси нерухомості, у тому числі всієї інфраструкту%ри. Логіка правового регулювання радянського архітектурного процесу була та%кою: держава приймала рішення, що будувати, забезпечувала контроль за відпо%відністю проекту замовленню, його раціональністю, економічністю та іншимидержавними інтересами. Держава сама видавала собі технічні умови й погоджу%вала проект. Одержавши проект у повному обсязі з вичерпним кошторисом, во%на виділяла фінансування, контролювала правильність витрати коштів, сама йогобудувала, а потім приймала в експлуатацію. Це визначало об’єктивну необхідністьдержавного контролю за всіма, у тому числі найдрібнішими, етапами архітектур%ного процесу.

Треба відзначити, що зараз, контролюючи всіх, держава як раз саму себе вбільшості випадків вважає вільною від контролю і власних правил. У всю йдутьбудівельні роботи й витрачаються сотні бюджетних мільйонів на будівництвомостів при не тільки не затверджених у повному обсязі проектах, але й при не%вирішених земельних питаннях, тобто, строго говорячи, невизначеній трасі будів%ництва. Концепція «Мистецького Арсеналу» навіть не розроблена, не кажучи вжепро проект, а фінансування й будівництво йде на повний хід.

Зрозуміло, що коли квартира була державною власністю, а тобі немовби на%дали право в ній пожити, дозвіл на її перерозпланування повинна була давати дер%жава. Тим більше, що перерозпланування могло мати найсерйозніші правові на%

10

ПРА

ВОВІ



слідки саме для держави: якщо ти зменшував житлову площу на користь підсоб%них приміщень, то гіпотетично міг бути зарахований у категорію тих, хто потре%бує поліпшення житлових умов, і — відповідно — претендувати на додатковужитлоплощу. Але де логіка збереження тієї ж дозвільної процедури в нинішнійситуації, коли квартира є приватною власністю? Які державні інтереси тизачіпаєш, затіваючи перерозпланування? Чому природне право розпорядитисясвоєю власністю за своїм розсудом ти повинен випрошувати як милість у держа%ви, і, як наслідок, — купувати в чиновників?

Ти реально зачіпаєш інтереси сусідів, так, може, слід вчитися домовлятися зними, а не з державою? І якщо їхні законні інтереси будуть порушені, — бути го%товим відповідати за це в суді, виплачувати компенсації за матеріальний і мораль%ний збиток. Чи можна і як саме можна ламати несучі стіни, аби не розвалився бу%динок? Але про це знає конструктор, а не чиновник райадміністрації.

Тим більш безглуздою виглядає необхідність одержувати дозвіл на перероз%планування й зміни у приватному сільському будинку. Нагадаємо, йдеться ще непро дозвіл на виконання будівельних робіт, а про дозвіл на ідею реконструкції.Тобто: ти спочатку одержуєш від місцевого органу влади дозвіл на реконструкцію,потім замовляєш проект, збираєш технічні умови, погоджуєш проект; можливо,проводиш його експертизу; і лише після цього в інспекції Архітектурно%будівель%ного контролю одержуєш дозвіл на виконання робіт.

Куди більш логічно, з точки зору природного права й цивільного суспільства,було б ухвалення рішення про реконструкцію об’єкта приватної власності власни%ком, у тому числі рішення питань переведення з житлового у нежитловий фонд,функціональних змін у межах, допустимих функцією території, і т. ін. Можливо,про це рішення треба повідомити місцеві органи влади й передбачити мож%ливість для них, наприклад, у місячний термін ухвалити рішення щодо заборониреконструкції, якщо вона суперечить законним інтересам держави або терито%ріальної громади. На підставі свого рішення забудовник замовляє проект ліцензо%ваному архітектору, який збирає технічні умови, одержує необхідні професійніузгодження. Замовник повинен одержати комерційні узгодження, тобто досягтидомовленості з особами, інтереси яких проект зачіпає. Зазначу, що одним з голо%вних завдань містобудівного законодавства повинно бути саме визначення колатаких осіб, їхніх прав і законних інтересів, чого зараз у явному вигляді немає. По%годивши проект, замовник звертається за одержанням дозволу на виконаннябудівельних робіт у Держархбудконтроль, в якому перевіряється відповідністьліцензії архітектора змісту проекту, наявність необхідних погоджень. Якщо про%ект складний, небезпечний, проблемний, Держархбудконтроль може зажадатипроведення експертизи і його страховки.

Пережитком радянської історії є й система вихідних даних для проектуван%ня. Її ідеологія заснована на тому, що завдання на проектування й усі технічніумови видає держава для будівництва свого ж об’єкта. Вона ж повинна при узгод%женні проекту проконтролювати погодженість власних вимог та їхнє виконання.

11



Зараз, коли власниками інженерної інфраструктури міста стали акціонерні това%риства й приватні підприємства, анахронізмом виявився обов’язок держави кон%тролювати на проектній стадії взаємини забудовника з постачальниками води, га%зу, електрики, зв’язку і т. ін. Ці відносини по суті цивільно%правові, а розглядають%ся вони сьогодні в публічно%правовому порядку — як відносини з державою. Як%що держава будує будинок для себе, вона, природно, має перевірити, чи буде вінзабезпечений водою. Але якщо його будує приватник, чому не повірити, що вінсам потурбується про відповідність свого проекту своїм домовленостям із власни%ками мереж? А держава його перевірить при здачі будинку в експлуатацію.

А де логіка в тому, що на будь%яке приватне проектування держава в особімісцевих органів містобудування й архітектури розробляє архітектурно%розплану%вальне завдання? Чи не простіше було б замість цього погоджувати (або не погод%жувати) завдання на проектування, що однаково повинне розроблятися до того ймістити всі основні вимоги до проектованого об’єкта й процесу проектування?

Характерною є і зворотна ситуація, коли структура приватизована, але місто%будівним законодавством продовжує сприйматися як державна. У такому станіперебувають і власники інженерної інфраструктури, і, наприклад, головні тери%торіальні проектні організації, з якими всі інші архітектори повинні погоджува%ти будь%які проекти. Це суперечить як букві антимонопольного законодавства,так і логіці узгоджувального процесу.

Він виходить із того, що якщо в тебе все правильно, якщо тобі нема чого при%ховувати, то немає й проблем в одержанні погодження. Однак ми знаємо, що цедалеко не так. І загальна причина труднощів погоджень, що перетворює цей про�цес на найтривалішу фазу проектування й розсадник корупції, — неврівноваже�ність законодавством обов’язку забудовника одержати погодження обов’язкомчиновника це погодження видати. Ясно, що це протиріччя тільки підсилюється вситуації, коли роль чиновника починає грати підприємство, яке має очевиднеправо просто не вступати в жодні взаємини з іншим «рівноправним» підпри%ємцем.

Погодження — особлива тема містобудівного права. Вони здаються стихій%ним лихом для більшості учасників архітектурного процесу, або пастками, хитророзставленими корупціонерами. Однак з точки зору права вони є білою плямою,неврегульованою у більшості випадків процедурно. Тільки після конфліктів міжгалузями влади із приводу контрасигнацій, ветування, підписання законів на цьо%му рівні з’явилося розуміння необхідності чіткої регламентації візи чиновника: уякий термін? які можуть бути причини відмови? що робити, якщо й не відмовляє,і не візує? куди оскаржити? Саме поняття узгодження на законодавчому рівні неврегульоване. У Цивільному кодексі є визначення, що таке договір, доручення йт. ін. А що таке погодження? Яким є юридичний статус цієї процедури? Що озна%чає віза чиновника на документі, крім розписки в одержанні хабара?

На мій погляд, для розуміння суті й вироблення раціональних форм узгод%ження слід розібратися в їхній типології:

12

ПРА

ВОВІ



1. Перевірка відповідності нормам. Чиновник розписується в тому, що пред%ставлена йому на погодження документація відповідає нормам, дотримання якихвін контролює. Це, наприклад, висновок Держекспертизи про проект або узгод%ження генплану в органах архітектури.

2. Зіставлення з інформацією, яку має чиновник. Перевірка вірогідностіпредставленої в проекті або дозвільних документах інформації. До речі, узгоджен%ня із громадськістю у тому вигляді, який передбачений законодавством, варто бу%ло б віднести саме сюди: на громадських слуханнях забудовник повинен поінфор%мувати громадськість про проект, а громадськість повинна заявити про обґрунто%вані претензії, тобто надати інформацію, можливо, невідому чиновникам іархітекторам.

3. Ознайомлення чиновника з узгоджуваним документом, його можлива ар%хівація. Так, узгодження генплану або проекту зовнішніх мереж в органах архі%тектури — це не тільки їхня перевірка на дотримання норм і відповідність ар%хівним даним, але й постановка погоджених матеріалів на архівний облік. Логікаордеру на порушення благоустрою у зв’язку з майбутнім будівельником є саме та%кою ж. Це інформація про те, що будівництво повинне розпочатися, і відповідніслужби мають врахувати це у своїй роботі.

4. Цензура. Право чиновника не підписувати документ, якщо проект йомуне подобається, хоча й відповідає нормам. Так трактуються повноваження місце%вих органів архітектури й органів охорони культурної спадщини.

5. Свідчення цивільно%правових домовленостей. Наприклад, з хазяями квар%тир, вікна яких заглушаються проектованим об’єктом, або землекористувачами,по території яких повинні прокладатися інженерні комунікації.

Головна неприємність погоджень полягає саме у відсутності виразного роз%межування їхніх функцій: ти приходиш до клерка ЖЕКу, аби повідомити йогопро необхідність із наступного тижня під’їжджати за сміттєвими бачками з іншо%го боку, а він уважає себе цензором проекту. І відповідним чином оцінює свійпідпис.

Інша проблема — відсутність виразних регламентів для кожного погоджен%ня: з переліків норм, які підлягають перевірці на даній ділянці, і мотивуваньвідмов, їхньої форми, порядку (на особистому прийомі, поштою, із супровіднимлистом) і строків розгляду, механізму оскарження і т. ін. Здавалося б, розписативсі ці регламенти не складно. Але тільки спробуй це зробити, виявиться, щоусвідомити предмет погодження не так просто.

Особливою проблемою стало сьогодні погодження проекту на громадськихслуханнях. На жаль, їхній зміст багато хто розуміють як питання до мешканцівприлеглих будинків: чи хочете ви, щоб тут будувався цей об’єкт? На перший по%гляд, дурне питання, тому що чесна відповідь на нього відома заздалегідь: ні! Аджебудь%яке будівництво на прилеглих ділянках викликає незручності й звужуєжиттєвий простір, відбирає простір, вид з вікна тощо. Мешканці Троєщини на%відріз відмовилися від театру поруч зі своїми будинками, від спортивного

13



комплексу й т. ін., не кажучи вже про нові житлові будинки. Це проста логіка йправо обивателя відстоювати власні інтереси, а обов’язок піклуватися про інтере%си громадян лежить на державі. Зауважимо, що й забудовник є носієм суто при%ватного інтересу, хоча в ринкових умовах цей приватний інтерес, слідуючи за по%питом, неминуче рухається в напрямку якихось елементів суспільного інтересу.Очевидно, що реальне завдання громадських слухань — виявити законніегоїстичні інтереси місцевих жителів для того, аби надати їм адекватну компен%сацію за обмеження їхнього права на спокій і позбавлення життєвого простору,який вони вважали за свій, хоча й не мали на нього оформлених прав. Для того,аби вивести громадські слухання зі стану тупикового конфлікту, законодавствоповинне визначити норми й механізм таких компенсацій. Тим часом, аналізпрактики громадських слухань у Києві показує: реакція на поставлене на них пи%тання не дурна, а корислива. Пікетування, блокування будівництв, скарги вбільшості випадків практично нічого не дають самим аборигенам будмайданчика.Зате є ситною годівницею для професійних організаторів протестів і золотою жи%лою для чиновників, які мають можливість спочатку зайняти популістську по%зицію: оскільки «народ проти», ми свої узгодження відзиваємо, будівництво за%криваємо. А після «замету» позицію можна змінити: так, дехто проти, але ж нор%ми дотримано, дозволи отримано, отже підстав зупиняти будівництво немає. Проефективність роботи цієї схеми говорить статистика: практично всі будівництва,які з резонансними скандалами пікетувалися й зупинялися, благополучно руха%ються. А що могло змінитися, крім добробуту окремих осіб?

Засилля публічно%правових відносин в архітектурному процесі проявляєтьсяй у системі ліцензування відповідних видів діяльності. Держава в особі інспекційархітектурно%будівельного контролю видає ліцензії на проектування й будівниц%тво. Для їхнього одержання треба зібрати певний пакет документів, який гаран%тує отримання ліцензії. Але чи здатна держава контролювати кваліфікацію, пра%цездатність і неефективність тих, кому вони видаються? Хто взагалі є користува%чем ліцензії? Формально говорячи, — її власник. Але йому необхідність ліцензіїнав’язана державою, відповідно він — її об’єкт. За логікою, користувачем ліцензіїповинен бути клієнт, для якого вона є свідченням кваліфікації й ділової репутаціїтого, кому він збирається довірити свої кошти і безпеку. За зовнішніми ознакамисьогоднішня ліцензія відповідає цим вимогам. По суті ж, відповідати їм не може,тому що держава не відповідає перед споживачем послуг за ліцензованого нею ви%конавця.

У Російській Федерації вже ствердилося розуміння того, що цей атрибут ар%хітектурного процесу повинен перейти з публічно%правової сфери в цивільно%правову. З 1 липня 2007 р. всі суб’єкти, що здійснюють інженерні вишукування,архітектурно%будівельне проектування й капітальне будівництво, виробництвобудівельних матеріалів і експлуатацію будинків, будуть об’єднані в саморегульо%вані організації. Членство в одній з них на вибір підприємства буде обов’язковим.Прийом до такої організації буде аналогічний одержанню ліцензії. При цьому са%

14

ПРА

ВОВІ



морегульована організація буде нести матеріальну відповідальність і забезпечува%ти страхування громадянської відповідальності своїх членів перед споживачамиїхніх послуг. Цим організаціям передбачається передати й частину функцій дер%жави, пов’язаних з нормуванням у проектуванні й будівництві. За державою пе%редбачається зберегти лише нормативний блок, пов’язаний із забезпеченням без%пеки об’єктів.

У такій системі немає місця сваволі чиновників стосовно підприємця: само%регульована організація — не монополіст. Ти не домовився в одній, — можеш ітив іншу. Однак будь%яка організація зацікавлено й об’єктивно перевірить претен%дента на вступ, оскільки їй належить нести за нього матеріальну відповідальність.Гадане ослаблення контролю обертається його фактичним посиленням і зміцнен%ням дієвості. Контроль владний заміняється контролем ринковим.

Пережитком правової ідеології радянської системи став і зміст багатьох, наперший погляд, суто технічних будівельних норм. Так, ідеологія нормативних ви%мог до якості житла виходила з того, що замовником, будівельником і власникомусього житла виступає держава, яка має нарівно розподілити його між громадя%нами, тобто забезпечити всіх квартирами приблизно рівної якості. Це була не рів�ність у праві мати квартиру, а право очікувати від держави й колись отриматирівну квартиру. Так, існувала нерівність у місці розташування квартир, у строкахїхнього очікування, але якість переважної більшості квартир була стандартною іне могла бути іншою. За ринкових умов, коли людина купує собі квартиру,вибираючи її, виходячи зі свого способу життя, системи цінностей і матеріальнихможливостей, їй потрібно пропонувати не тільки стандартні в радянськомурозумінні й елітні квартири, але й набагато більше скромне житло, ніж цеприпускав зрівняльний радянський стандарт.

Природне право припускає мінімальний стандарт житла, який би забезпе%чував безпеку мешканця й оточуючих його людей. Умовно кажучи, у квартирі маєбути санвузол, аби мешканець не справляв природні потреби під сходами, а не дляйого обов’язкової зручності: адже багато сільських мешканців та й деякі кияни уприватному секторі дотепер обходяться вбиральнею на вулиці. У нас мінімальнийрозмір однокімнатної квартири — 30 м2, але подивіться оголошення про продажквартир, скажимо, у Парижі: істотне місце в пропозиції посідають квартири пло%щею від 16 до 22 м2. І така квартира, де з коридору потрапляєш безпосередньо укімнату з абияк вигородженим санвузлом і кухнею%нішею цілком прийнятна длястудента, самотньої людини, яка багато працює, користується послугами громад%ського харчування, а додому приходить переночувати. І вже менше за все така лю%дина буде стурбована дотриманням нормативних годин інсоляції, природної ос%вітленості й т. ін. Звичайно, гарна квартира є кращою за погану, але якщо за цюякість людина платить зі своєї кишені, їй можна довірити вибір.

Сьогоднішнім станом законодавства, який регулює архітектурний процес, невдоволений, напевно, жоден з його учасників. Забудовник, архітектор і будівельникстогнуть від сваволі чиновників і від неврегульованих відносин із громадськістю.

15



Споживач ображається на творців об’єкта за низьку у всіх відносинах якість (про%ектували й будували не для себе), і на державу, яка спочатку не захищає від халту%ри, а потім заважає усе перебудувати на смак мешканця. Обиватель винить убудівництвах, що розпочинаються в нього у дворі, забудовників і державу, яка неврахувала його інтересів. А держава ремствує на поганий інвестиційний клімат ізасилля низової корупції. Схильність держави ігнорувати власні правила приведенні своїх будівництв у багатьох випадках обумовлена не прагненням щосьукрасти, а банальною нездатністю протягти проект через власну бюрократичнумашину: гроші на роздачу хабарів клеркам у бюджеті не передбачаються. Корот%ше кажучи, законодавство має потребу в удосконалюванні.

У цій книзі зроблено спробу систематизувати позитивне право, тобто зако%нодавчу реальність України за станом на 1 вересня 2006 р. У ряді випадків прово%дяться аналогії із законодавством Російської Федерації та США. Головний висно%вок із систематизації матеріалу, на мій погляд, полягає в тому, що назріла не%обхідність розглядати архітектурне право як відносно самостійну галузь права, апереважну більшість державних будівельних норм як норм права, тобто норм, якірегулюють стосунки між людьми, а не норм технічних, які регулюють ті або іншівиробничі процеси. Інакше кажучи, право є не тільки формою організації архі%тектурного процесу, але й істотним компонентом змісту архітектурної діяльності.

Андрій БЄЛОМЄСЯЦЕВКиїв, жовтень 2006 р.


Ч а с т и н а п е р ш а

ІСТОРИКО�КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНО�БУДІВНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

Р о з д і л п е р ш и й

АРХІТЕКТУРНО%БУДІВНАПРАВОСВІДОМІСТЬ В ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ


Ius est ars boni et aequi(Право є мистецтвом добра і справедливості)


итаннями існування архітектурно%будівної правосві%домості в історії професії як такої цікавилися нечис%ленні вітчизняні архітектурознавці та історики куль%

тури. Серед них слід назвати Г. В. Алфьорову, В. Д. Блаватського, В. Л. Глазичева, В. П.Зубова, Г. С. Кнабе, В. О. Кочетова, В. Д. Кузнєцова, Г. С. Лебедєву, І. П. Медвєдєва, Б. П.Михайлова, І. С. Ніколаєва, С. С. Ожегова, Ф. О. Петровського, О. М. Сперанського,В. З. Черняка, О. В. Ярового1; авторів 12%томної «Всесвітньої історії архітектури»2 таін. Відверто кажучи, побіжно питання юридичного обґрунтування будівельної спра%ви в історії архітектури можна зустріти майже у кожного автора, який торкаєтьсясутності архітектурної професії, проектної справи і т. ін., і тому перелік цих авторівможе бути подовжений. До того ж, дуже важко іноді виокремити юридичне питан%ня від економічного, як економічне — від політико%економічного. Кожного разуіснує певний перетин, коли з царини правознавства питання потрапляє у царинуекономічних взаємин або ж волюнтаризму владної особи.

Але оскільки комплексно це питання ще не розглядалося, задачею цього розді%лу є студія базисних положень щодо правової організації архітектурно%будівноїсправи за часів давнього Єгипту, давніх Греції та Риму, Візантійської імперії(I–XV ст.) та її рецепції в давньоруській (середньовічній) та західноєвропейськійархітектурно%будівній (або просто архітектурній) правосвідомості. Деякі питаннями маємо намір розглянути більш дотепно, деякі — побіжно, конспективно. Аджеслід усвідомити, що таке дослідження у більш%менш цілісному вигляді має репре%зентувати окрема містка монографія, а не короткий огляд питання.

Давнина. Статус і права архітектора у давньому Єгипті. Добу давньогоЄгипту слід вважати найбільш раннім етапом розвитку архітектурної професії, проякий ми маємо писемні свідоцтва, що підтверджуються археологічними даними.Отже, відомо, що житловий будинок зводив будь%який мешканець самостійно, ви%користовуючи нільський мул, котрий швидко перетворювався після висушуванняна сонці на міцну «цеглу». Монументальне ж зодчество, пам’ятками якого ми пи%шаємося зараз, було прерогативою загальнодержавного управління й віддзеркалю%вало волю фараонів. Це зодчество, на думку І. С. Ніколаєва, «перетворювалося насферу підпорядкування свідомості людини релігійній ідеології. Завдяки цьому дав%ньоєгипетський зодчий ставав жерцем, наближеним до фараона…, який своєю

19

РОЗДІЛ ПЕРШИЙАрхітектурно%будівна правосвідомість в історії архітектури


творчістю сприяв зміцненню суспільного устрою. Саме високе суспільне визнанняй перетворило архітектурну професію на державну»3.

Аби зрозуміти особливості архітектурно%будівної правосвідомості давніх єгип%тян, слід звернутися до поняття власності у давньому Єгипті. Найвизначніший ро%сійський єгиптолог проф. Ю. Я. Перепьолкін у спеціальній студії досліджує функціо%нування цього поняття за часів Старого царства (XXVIII–XXII ст. до н. е.), яке звуча%ло як джт4 й було безпосередньо пов’язано з поняттям власності. Вчений довів, щоєгипетське джт — це не заупокійний маєток (як вважали до того дослідники), неземельна власність взагалі: джт було протиставлене державному. Сутність поняттяджт, за Ю. Я. Перепьолкіним, полягає у наступному. «Якщо джт ані заупокійниймаєток, ані навіть земельна власність взагалі і проте служить позначенням для чо%гось власного, притому приватновласницького на противагу державному, значенняслова вже майже передане перерахованими негативними і позитивними характе%ристиками. Але його можна знайти безпосередньо і сповна вираженим самими на%писами, прямо, так би мовити, вичитати з них у готовому виді. У написах пірамідвираження “що від плоті (джт)” такого%то там означає “що самого” такого%то,“власне” такого%то…»5 Автор ретельно прочитує давньоєгипетські написи на піра%мідах і склепах, й доходить висновку, що поняття джт на склепі — означає ту саму«плоть», що й у написах на пірамідах, віднесення до якої виражає приналежність, іця приналежність, оскільки йдеться про північні склеп та каплицю, є прина%лежність не володіння, а призначення. «Ту саму приналежність за призначеннямабо використанням виражає джт й у написах на входах у житла службовців при за%упокійному храмі цариці Вджбтн. Хазяї житниць зображають й називають себе йсвоїх близьких на косяках дверей, й під надписаним зображенням кожного з хазяївзавжди стоїть: “Житло (рвт), що від джт його”. При цьому на одних і тих самих две%рях згадуються два житла — двох різних хазяїв: одне — на лівому, друге — на пра%вому косяку, по боках входу, який вів у таке подвійне житло. Це значить, що житлатут були не уособленими будинками, зведеними для себе самими мешканцями, амісцями сумісного помешкання, одноманітно збудованими для службовців влади%ками заупокійного храму з розрахунку на дві сім’ї кожне. Тут не можна говоритипро власні будівлі, можна лише говорити про власні, тобто особистісні, житла все%редині казенного гуртожитку, яке було на них розбите. Інакше, джт тут явно не оз%начає ані земельної власності, ані нерухомості взагалі, а є “плоттю”, віднесенням доякої виражена приналежність житла у порядку користування особисто нею кори%стувачеві»6. Звернімося до ще одного аспекту, а саме — до форм давньоєгипетських«будівельних договорів». Цей вислів ми навмисно взяли у лапки, оскільки як такібудівельні договори нам невідомі, але ж відомі тексти, в яких йдеться про той чи тоймомент виконання будівельних робіт, який зафіксований у давньоєгипетських тек%стах. Так, наприклад, існує напис: «Створив (я) гробницю за хліб (та) пиво, які булидані (мною) майстрам усім, які створили гробницю цю, причому також дав (я) їмплатню у значному (числі) добром усяким, яке було зажадане ними, (так от) слави%ли вони заради (мене) бога за те». Або ж: «Цвинтарний (каменотес) Ппй був задо%

20

ПРА

ВОВІ



волений угодою (хтмт), яку було заподіяно (мною) з ним»7. Щодо виготовлення заплату однієї двері у гробницю свідчить напис, який являє собою «заповіт» на ко%ристь заупокійного жерця Хьнм.тй. Останній каже про хазяїна: «Створив він дверіці за винагороду, (одяг) давши малий». На особливу увагу заслуговує напис наскульптурі «чисельника царева» Ммй, оскільки це єдине, наскільки відомо, свідчен%ня про виготовлення на замовлення статуй, щоправда, надгробних: «Дав (я) створи%ти статуї ці скульптору, (причому) був задоволений він винагородою за те — тим,що заподіяв (я) йому»8. Отже, з цих написів ми отримуємо досить наочну уяву пронайом робітника для виготовлення тих або тих елементів гробниці: умови найма за%носяться у письмовий договір. Види винагороди також є цікавими. Здебільшого, цеїжа, одяг та змащення — предмет першої необхідності у країні, де від сухостіповітря розтріскувалася шкіра. Один хазяїн віддячив за спорудження гробниціхлібом, пивом, одягом, змащенням, ячменем та полбою; інший — хлібом і пивом;третій — медом і міддю (тобто, можливо, грішми).

У кінцевому підсумку уся влада у давньоєгипетському господарстві належитьвельможі, володареві «дому власного». Саме він здійснює верховний нагляд за усім,на збережених до нашого часу завжди на все дивиться, йому про все доповідаютьпідлеглі. Усе господарство — його «дім власний»: посадові особи й підлегле насе%лення, селища, угіддя, виробничі заклади, худоба. І все це як «дім власний» протис%тавлялося як власне — державному. Інакше кажучи, на певному етапі розвитку ви%робничих стосунків у давньому Єгипті якщо якійсь майстер (зодчий, «виконроб»,тесля та ін.) не належав до «дому власного» вельможі, він для виконання робіт мавукласти письмову домовленість з властелем (управителем «дому власного» вель%можі) й отримати за цим договором винагороду. Саме такі написи дійшли до на%шого часу, і вони красномовно свідчать про особливий, досить незалежний статуслюдини%ремісника. Архітектор відносився до цієї ж категорії у тому смислі, в яко%му він не був головним зодчим. Але ми знаємо, що саме архітектор поряд із жер%цем і воїном посідав в ієрархічній структурі деспотичного Єгипту провідне місце— таке, яке, здається, він ніколи пізніше не посідав, перетворившись на обізнано%го ремісника. Роль давньоєгипетського архітектора зафіксована наочно не лишейого роботами зі зведення величних пірамід і гіпостильних залів, але й незначноюроллю людини, яка влаштовувала повсякденний матеріальний простір давньоєги%петського вельможі, і про діяльність якої ми можемо дізнаватися хіба що з на%писів. «Правовий простір» давньоєгипетського архітектора — повсякденний про%стір його звичайної діяльності.

Слід нагадати також, що у стародавньому Єгипті існувала богиня Сешат — по%кровителька письма, рахунку та будівництва. Так, на єгипетському храмі в Ком%Ом%бо є барельєф богині Сешат із атрибутами, які означають рівнодення, прецесію9 йСонце. У новітньому дослідженні щодо Фестського диску було зазначено, зокрема,що богиня Сешат зображена на цій найдавнішій писемній пам’ятці як богиня, якастоїть, що символізує сонцестояння й рівнодення10. Слід вважати, що таким чиномрозтлумачений давньоєгипетський символ стосовно будівництва й письма свідчить

21

РОЗДІЛ ПЕРШИЙАрхітектурно%будівна правосвідомість в історії архітектури


про стабільність архітектурного твору, про його природну єдність процесу йогостворення із процесом написання тексту, а також з конструктивністю технологіїрахування. І всі ці категорії слід розглядати стосовно давньоєгипетської будівноїсвідомості як якійсь космічний (астрономічний) феномен.

Розвиток давньоєгипетської архітектури — яскрава сторінка в історії зодчест%ва передовсім за її художніми якостями. Проф. В. І. Тимофієнко спромігся чіткосформулювати декілька позицій внеску давнього Єгипту у практику світової архі%тектури. Серед них: розробка великих ансамблевих композицій; досконале ви%рішення проблем монументальності; розвиток глибинних композицій за поздов%жньою віссю з використанням перспективних скорочень розмірів пластичних еле%ментів, просторових відрізків та за допомогою ефектів освітлення; створення пери%стильних дворів і багатонавних споруд з базилікальними перерізами; розробка ло%гічної й оригінальної ордерної системи і власних пропорційних закономірностей;постановка і блискуче вирішення архітектурної теми стінової маси; винайденнякомпозиційних мотивів простиля і периптеру; підпорядкування скульптури і живо%пису завданням архітектурної композиції11. До цих висновків стосовно формуванняхудожньої сторони давньоєгипетської архітектури, на наш погляд, слід додати щеодин, який безперечно стосується питання організації робіт, які дозволили здійсни%тися архітектурним формам цього етапу історії світової архітектури: розробленняправових основ організації будівництва. Цей висновок полягає у наступному:1) «технологія» підпорядкування повсякденної свідомості людини релігійним уяв%ленням про світобудову відбувалася на шляху чіткого усвідомлення матеріальних«обов’язків» людини перед своєю і чужою приватною власністю: якою б не булаформа цієї власності і якою б мірою абстракції не було зумовлено розуміння про їїбожественне походження; 2) сувора організаційна ієрархічність суспільного устроювіддзеркалювалася на ієрархії матеріальних форм власності (джт), що у свою чергунакладало відповідні обмеження на форми ставлення до власності незалежно відрелігійних установлень; 3) фіксація домовленості між «вільним» ремісником та вла%стелем відбувалася за допомогою письма, пам’ятки яког

Documents

PravOA 1-cut.qxd 20.02.2007 13:40 Page 1 - mari.kiev.uamari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/Belomesyatsev-2_PravOA.pdf · зисні основи права. Чи дано